Святий Августин. Сповідь / Пер. з латин. Ю. Мушака; Післям. С. Здіорука. – К.: Основи, 1999. – 319 с.
Святий Августин
СПОВІДЬ
КНИГА ДВАНАДЦЯТА (з незначними купюрами)
Частина І Пояснення першої глави Книги Буття. Розуміти Святе Письмо нелегко,
але треба розраховувати на допомогу Бога
1. Як же хвилюється моє серце, Господи, коли в нестатках мого життя стукають у нього слова Твого Святого Письма! Ось чому майже завжди убозтво людського розуміння міститься у велемовності. Бо ж пошук багатший на слова, ніж знахідка; і прохання буває триваліше, ніж саме осягнення; більше втомлюється рука стуканням за милостинею, ніж прийманням її. Але ж ми маємо Твою обіцянку, і хто ж міг би знищити її наслідки? “Коли Бог за нами, хто ж проти нас?”1 “Просіть і одержите; шукайте і знайдете; стукайте, й відчинять вам. Бо ж кожен, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить, і хто стукає, тому відчиняють”2. Такі Твої обіцяння. Хто ж боявся б, що його ошукають, коли це обіцяє Правда?
Частина II "Небеса небес” Співця псалмів
2. Смиренність язика мого сповідує Всевишності Твоїй, що Ти створив небо й землю3, яку я топчу. Звідки взялася ця земля, що я її ношу з собою? Так, це Ти Творець цього.
Але де ж небеса небес, Господи, про які чуємо у словах псалма: “Небеса небес Господеві, але Він дав землю синам людським”?4 Де ж те небо, якого ми не бачимо, супроти якого все, що бачимо, — лише земля? Бо весь цей тілесний світ, основою якого є наша земля, хоч і не в усьому є досконалою красою, одержав, однак, чарівний вигляд аж до останніх своїх частинок. Але в порівнянні з “небесами небес” навіть це небо нашої землі — тільки земля. І ці два величезні тіла цілком слушно можна назвати “землею” в порівнянні з тим тайним небом, що належить до Господа, а не до синів людських.
1 Рим. VIII, 31.
2 Ів. XVI, 24. Мт. VII, 7 8.
3 ІІор.: Пс. 115, 15.
4 Пс. 115, 16.
237
Частина III Темрява над безоднею
3. Але ж ця земля “була невидима й невпорядкована” це була не знаю яка безконечна глибінь прірви, і над нею не мерехтіло жодне світло, бо ж вона не мала ніякого вигляду. Ось чому Ти продиктував такі слова: “Темрява панувала над безоднею”. Бо що ж таке темрява, як не відсутність світла. Якщо б уже тоді було світло, то де ж воно могло бути, коли б не панувало над Всесвітом, освітлюючи його. Отже, коли воно ще не існувало, то темрява не була нічим іншим як відсутністю світла. І слушно панувала темрява, бо ж угорі не було світла, ж і там, де немає гомону, панує тиша. А казати: “Панує тиша”, — це те саме, що казати: “Там нема ніякого звуку”.
Чи ж це не Ти, Господи, навчив цю душу2, що сповідується Тобі? Чи ж не Ти, Господи, навчив мене, що раніше, до того, як ця безформна матерія одержала від Тебе свою форму й свою різнорідність, не було нічого — ні барв, ні статі, ні тіла, ні духу? Але ж це не було абсолютне ніщо, а щось безформне, позбавлене будь-якої статі.
Частина IV Перша невпорядкована матерія
4. Отже, як визначити цю матерію, як пояснити її кожному, навіть повільному розуму, якщо не скористатися загальновживаним словом? Чи можна знайти у Всесвіті щось подібніше до цієї незрозумілої безформності, як земля й безодня? Бо ж вони містяться на найнижчому щаблі творіння, їх вигляд не можна порівняти з виглядом вищих істот, зодягнених у світло і блиск. Чому б же мені не прийнята того, що ця безформна матерія, яку Ти створив без краси, щоб з неї почерпнути красу Всесвіту, — була так зручно названа для людей за допомогою слів “земля невидима й невпорядкована”?
Частина V Як Августин дійшов до розуміння тієї матерії
5. Так само, коли наш розум шукає того, що думка може торкнутись цієї матерії, і каже собі: “Це не є форма, яку можна було б зрозуміти, як життя чи справедливість, оскільки вона є матерією
1 1 М. І, 2.
2 Пс. 71, 17.
238
тіл, а також не є формою, яку можна відчути, адже у невидимому й невпорядкованому нема нічого такого, що можна було б побачити або відчути”. Коли так говорить людський розум, то всі його зусилля спрямовані на пізнання цього, але в невігластві, або до цілковитого незнання цього у пізнанні1.
Частина VI Як треба уявляти собі матерію
6. Отже, Господи, якщо своїми устами і своїм пером я мав би викласти перед Тобою все те, що Ти сповістив мені про матерію, матерію, назву якої раніше я чув, але не розумів, — бо ж ті, що говорили мені про неї, самі не розуміли, — то скажу, що я сприймав її в безлічі різних облич, а через те не міг її насправді сприйняти. У моїй уяві безладно зринали гидкі й жахливі форми, але ж то були все-таки форми. Я, однак, називав ту масу безформною не тому, що вона була позбавлена форми, а тому, що її форма поставала переді мною чимось незвичним, недоладним, відвертаючи від себе мої відчуття, збурюючи людську неміч.
І те, що я уявляв собі, також було безформним не з браку всієї форми, а в порівнянні з кращими формами. Правдивий розум викликав думку, щоб я цілком позбавив її форми, якщо хочу осягнути істоту безумовно безформну. Але це мені не вдалося. Я вже був згоден радше вважати її нічим — будь-яким предметом, позбавленим будь-якої форми, — ніж уявити собі щось посереднє між формою й нічим. І цю безформну істоту, що не була ні формою, ні нічим, я вважав майже за ніщо.
Отже, мій розум перестав запитувати мою уяву, сповнену образами тілесних форм, які вона змінювала й урізноманітнювала за своїм розсудом. Я звернув увагу на самі тіла, глибше обміркував що постійність, через яку перестає існувати те, що було, а починає існувати те, чого не було. Я міркував, що перехід з однієї форми в іншу відбувається через якусь безформність, а не через безумовне ніщо. Але ж я хотів знати, а не міркувати. І якщо б тепер мій голос, моє перо погодилося з усіма твоїми поясненнями цих питань, то хто ж із моїх читачів витримав би аж до кінця, щоб зрозуміти мене? Тим більше моє серце не перестане величати Тебе за ті об’явлення, співати Тобі пісню хвали, бо ж не стало б слів для висловлення цього.
Це ж та сама змінність змінних речей, що здатна вмістити у собі всі форми, яких по черзі набувають змінні речі. Хто ж вона така?
1 Див:. Сповідь, І, 6, 10. Пор.: Плотин. Еннеади, II, 4, 10.
239
Може, дух? Чи, може, тіло? Може, якийсь різновид духу або тіла? Коли б можна було сказати: “ Це ніщо, що є чимось”; або: “Ніщо, що існує”, — то я б його визначив саме так. Однак він мусив бути якоюсь істотою, якщо міг набувати цих видимих і складних форм, які ми пізнаємо.
Частина VII Звідки ж походила матерія? Чи небо більше і краще за землю?
7. Але, в усякому разі, звідки б вона могла взятися, як не від Тебе, через якого існують усі речі, якщо тільки вони існують? Але чим менше якась річ подібна до Тебе, тим більше вона віддалена від Тебе (тут немає питання простору). Отже, так і Ти, Господи, Ти, що не є залежно від обставин кимось іншим, а Той Самий, так, Той Самий, Святий, Святий, Святий, Господь Бог Всемогутній. Це Ти, що в тому Початку, який походить від Тебе, у Твоїй Мудрості, зродженій з Твоєї субстанції, Ти створив з нічого щось.
Ти створив небо й землю, не беручи їх із Своєї субстанції, бо інакше це було б щось, що дорівнює Єдинородному Синові Твоєму, а в подальшому й Тобі. І це було б зовсім неслушно, якщо б те, що не походить від Тебе, дорівнювало Тобі. А поза Тобою не було нічого, з чого б Ти міг їх створити, Боже, Єдина Трійце і Троїста Єдносте. Ось чому створив Ти з нічого небо й землю — велич і цю дещицю. Бо ж Ти всемогутній, і Твоїй доброті подобалося творити добрі речі: безкрає небо й невеличку землю. Ти був, а біля Тебе не було нічого. І саме з того нічого Ти створив небо й землю — ці дві речі, одна з яких наближена до Тебе, інша — ні до чого. Одна, що не має, крім Тебе, нічого кращого за себе, інша — не має вже нічого нижчого за себе!
Частина VIII Первісна матерія створена з нічого
8. Але це небо небес Твоє, Господи А щодо цієї землі, яку Ти дав синам людським, щоб її бачили й доторкались до неї, то вона не була такою, як ми її бачимо й доторкаємося тепер. Вона була “невидима й невпорядкована”2. Це була безодня, над якою не “мерехтіло жодне світло”: “Темрява панувала над безоднею”, тобто ще глибше, ніж у безодні, бо ця безодня уже видимих вод аж у
1 Пс. 115, 16.
2 1 М. І, 2.
240
своїх глибинах одержує якесь світло, що його спостерігають риби й тварини, які рухаються в ній. Але все це зборище було тоді майже нічим, бо ж було воно тоді зовсім безформне, але вже було готове набути форму.
Бо Ти, Господи, створив світ із безформної матерії; Ти узяв її з нічого, щоб зробити з неї майже ніщо. Звідси Ти вивів чудеса, якими захоплюємося ми, ми — сини людські. Бо ж чудове це тілесне небо, цей небосхил, установлений між водою й водою. А на другий день після створення світла Ти сказав: “ Нехай станеться!”1 І сталося. Цей небосхил Ти назвав небом — небом цієї землі, цього моря, що Ти його створив третього дня, надавши видиму форму безформній матерії, створеній Тобою перед початком днів. Але це було небо цього неба, бо ж “на початку Ти створив небо й землю”.
Що ж до створеної Тобою землі, то вона була тільки безформною матерією, бо ж вона була невидима, невпорядкована, і темрява панувала над безоднею. Це ж із цієї невидимої, невпорядкованої землі, з цієї безформності, з цього майже нічого Ти хотів створити все те, з чого складається, хоча насправді не складається, цей неусталений світ, з його наочною нестійкістю, яка є причиною того, що ми відчуваємо час, і яка дає нам можливість вимірювати його. Бо ж те, що встановлює час, — це рух речей, чергування й зміна видів, матерія яких — це та невидима земля, про яку я вже говорив.
Частина IX Чому немає згадки про час у першій фазі діяльності? Що значить “небеса небес’’?
9. Ось чому, навчаючи, що “на початку” Ти створив небо й землю. Дух, Учитель раба Твого, не згадує про часи, мовчить про дні. Це ж насправді Ти створив на початку небо неба. Це до деякої міри розумне створіння, хоч воно й не співвічне з Тобою, Трійце, але є учасником Твоєї вічності2. Це Творіння, даючи насолоду від найвищого щастя — споглядання Тебе, цілком згладжує свою мінливість. Від часу створення його воно було піднесене над швидкоплинним чергуванням часів.
А щодо безформності цієї невидимої й невпорядкованої землі, то рахунок Ти провадив їй не за днями. Бо там, де немає ні форми, ні ладу, нічого не приходить, нічого не проминає. І там, де цілком відсутня послідовність, немає ні протяжності, ні днів, ні чергування часів.
1 .1 М. І, 6.
2 Августин має на думці ангелів. Пор.: І)е Оепея асі Ілйеіат, II, 13, 17.
16 - 9735
241
Частина X Августин просить Правду допомогти йому в пошуках
10. О Правдо, Світло серця мого, нехай моя темрява не говорить до мене! Я ж потрапив у її крутіж, і притемнів мій зір; але саме з дна цієї прірви, так, із дна цієї безодні я пристрасно полюбив Тебе. <…..> У Тобі я оживаю! Промовляй до мене, навчай мене. Я повірив у Твої Книги, а їх слова — незбагненні таємниці.
Частина XI Що вже осягнув Августин і чого навчився від Бога
11. Ти, Господи, вже сказав мені Своїм гучним голосом у вуха моєї душі, що Ти вічний, що Ти єдиний невмирущий2, бо в Тобі нічого не змінюється — ні форма, ні рух. Твоя воля не змінюється за часом, бо ж воля, що раз у раз змінюється, не може бути невмирущою. Ця воля перед лицем Твоїм3 здається мені очевидною. Зроби так, молю Тебе, щоб вона ставала щораз яснішою для мене, щоб я під покровом Твоїх крил розумно вистояв у цьому прозрінні.
Ти, Господи, сказав також своїм гучним голосом у вуха моєї душі, що це Ти створив усю природу, всі субстанції. І хоч вони не те, що Ти, але вони існують, і нема нічого, що не походило б від Тебе, крім небуття. Тільки те не походить від Тебе, що не існує насправді. Від Тебе, найвищої Істоти, — також рух волі до нижчих істот, оскільки такий рух є хибою і гріхом ще й тому, що жоден гріх ні Тобі не шкодить, ні не порушує порядку володіння Твого як у верхах, так і в низах. Ця правда очевидна для мене перед лицем Твоїм. Учини, благаю Тебе, щоб вона ставала щораз яснішою і яснішою, і щоб я під покровом Твоїх крил розумно вистояв у цьому об ’явленні.
12. Ти сказав так само гучним Своїм голосом у вуха душі моєї, що співвічним Тобі не є й не творіння, для якого Ти є єдиною насолодою, творіння, що втішається Тобою у своїй найстійкішій
1 Пс. 119, 17. Іс. XXX, 21.
2 І Тим. VI, 16.
3 Пс. 79, 11.
242
чистоті, ніде й ніколи не зраджуючи своїй змінності, творіння, яке завжди має Тебе перед собою і до Тебе прив’язане всім своїм чуттям, не маючи майбутнього, на яке б очікувало, ані минулого, з яким пов’язувало б свої спогади, не підлягаючи жодним черговим змінам і не простягаючись у жодні часи.
Якщо таке творіння існує, то воно блаженне, що може так прив’язатися до Твоєї блаженності, блаженне, що може бути Твоєю вічною оселею, яка може приймати Твоє сяйво! Я не бачу нічого, що могло б називатися краще, ніж “небеса небес, що належать до Господа”1, як Твоя оселя, що оглядає Твої радощі, не боячись відхилитися куди-інде, той чистий розум, дуже тісно з’єднаний вузлами миру з Твоїми святими духами, громадянами Твого Царства, що на небесах, понад нашими небесами2.
13. Нехай через те зрозуміє кожна душа (маю на думці кожну душу, що у своїй життєвій прощі віддаляється від Тебе), коли вона вже спрагла Тебе, коли “її сльози стали вже її хлібом”, коли їй щодня закидають: “Де ж Бог твій?”3, коли вона не просить нічого іншого, коли не бажає нічого іншого, крім того, щоб замешкати в оселі Твоїй упродовж усіх днів свого життя4. <…..> А звідси кожна душа розуміє, настільки зможе, наскільки Ти є вічним протягом усіх часів, адже Твоя оселя, що ніколи не міняла свого місця, хоч вона й не співвічна Тобі, та все ж завдяки постійному і неослабному зв’язку з Тобою не зазнає жодних чергових змін у часі.
Ця правда очевидна для мене перед лицем Твоїм. Зроби, благаю Тебе, щоб вона ставала щораз більше й більше ясною, щоб під покровом Твоїх крил я розумно вистояв у цім прозрінні.
14. Я сам не знаю, яка безформна матерія в цих перемінах речей найвищого і найнижчого ступеня. Але хто ж — якщо не брати до уваги засліпленого своїми вигадками шалення, — хто ж скаже мені, що коли б зменшити й усунути всяку форму, щоб залишилася тільки сама матерія без форми, через яку переходили б речі, щоб змінитися й перемінитися з одної форми в іншу, саме цієї безформності повністю вистачить для виявлення чергових змін часів? Це ж, безумовно, неможливо, бо без різнорідності рухів зовсім немає часу; а там, де немає ніякої форми, немає й ніякої різнорідності6.
1 Пс. 115, 16.
2 Це поняття походить із єврейської літератури. Уже Ісая, Єремія, Михей указували на “дім Господа Якова”. Це поняття прийняте згодом християнською літературою. Тут в Августина народжується план великого твору “Царство Боже”.
3 Пс. 42., 4.
4 Пс. 27, 4.
5 Пс. 102, 28.
6 Пор.: Сповідь, XII, 9, 9.
243
Частина XII Елементи творіння, що не підлягають часу: ангели і безформна матерія
15. Коли ж я добре обміркував усе те, — оскільки Ти дозволяєш мені це, Боже мій, і оскільки спонукаєш мене “стукати” і “відчиняєш мені”, коли я “стукаю” я знаходжу у Твоєму творенні два елементи, яких Ти не упідлеглив часові, хоч ні перший, ні другий не співвічні з Тобою. Один з них такий досконалий, що ніколи не перестає споглядати Тебе і який ніколи не змінюється. Він триває незмінним, він радіє Твоєю вічністю і Твоєю незмінністю. Другий, такий безформний, що навіть нема в ньому нічого, що давало б йому змогу переходити з однієї форми в іншу, чи то в русі, чи то в спочинку, не мав часу, що підлягав би йому. Але ж Ти не залишив його в цій безформності, тому що перед усіма днями “на початку” Ти створив небо й землю — ці дві речі, про які вже була мова2.
Але ж “земля була невидима, невпорядкована, і темрява ширяла над безоднею”3. Цими словами Святе Письмо впроваджує поняття безформності для того, щоб поступово переконати тих, хто не може зрозуміти, що абсолютне позбавлення форми не веде обов’язково до небуття. Це ж із цієї безформності мало зродитися друге небо, видима й упорядкована земля, краса води і, врешті, те, що за письмовими переказами було створене у визначені дні, під час створення цього світу. Усі ці твори такі, що через послідовність правильного розвитку їх рухів і форм вони підкорені часові.
Частина ХIII Духовні створіння й безформна матерія. Святе Письмо не вичисляє днів,
коли говорить про створення неба й землі
16. Коли я чую. Боже мій, слова Твого Письма: “ На початку створив Бог небо й землю. Але земля була невидима й невпорядкована, й темрява ширяла над безоднею”4, — хоч і немає згадки про день, коли Ти це створив, — та я розумію, що тут йдеться про небеса небес, те інтелектуальне небо, де розуміння користується привілеєм пізнавати одночасно5, а не частинами; не в загадках”,
1 Пор.: Мт. VII, 7.
2 Пор.: Проти Поборника Закону і Пророків, І, 9, 12.
3 1 М. І, 2.
4 1 М. І, 1 - 2 .
5 І Кор. XIII, 1.
244
не “як у дзеркалі”, а повністю, наочно, віч-на-віч. Не пізнавати раз те, раз інше, а, як уже сказано, одночасно, без жодних змін часу. Я розумію, що йдеться про невидиму, невпорядковану землю, яка піддається змінам часу, що звикли приносити то те, то те, бо там, де нема ніякої форми, не може бути питання “цього” чи “того”. Отже, ці дві речі — одна гармонійна від самого початку, друга цілком безформна, — це небо (маю на думці небеса небес) та земля (маю на думці землю невидиму і невпорядковану, про яку говорить Твоє Письмо, хоч і не визначає точно, коли саме, у який день “На початку створив Бог небо й землю”, але тут же вказує, про яку землю йдеться). І саме тим, як воно сповіщає, що другого дня був створений небозвід і названий небом1, воно, не вказуючи на день, велить також догадуватися, про яке небо була мова раніше.
Частина XIV Глибока думка Святого Письма
17. Яка ж дивна глибінь Твого об’явлення! Дивись: ми можемо осягнути його лише поверхово, воно всміхається до нас, наче до дітей. Але яка ж це дивна глибінь, Боже мій, яка дивна глибінь! Не без побожного жаху — почуття пошани, тремтіння любові, розмірковую над нею. <…..>
Але дивись! Ось інші, не наклепники, а ті, що величають Книгу Буття, кажуть мені: “Не те хотів дати зрозуміти цими словами Дух Божий, що продиктував їх рабу своєму Мойсееві. Він не мав на думці того, що Ти кажеш, але інше, — те, що ми кажемо”. Ось, Боже усіх нас, що я їм відповім. Це Ти будеш нашим суддею.
Частина XV Правда Святого Письма повсякчасна, хоч пояснюють її по-різному
18. Чи ж сприймете як олжу те, що гучним голосом сказала мені на моє внутрішнє вухо Правда про справжню вічність Творця, про безумовну незмінність Його субстанції і про тотожність суті Його субстанції з Його волею? Через те й не буває так, що Він не хоче
1 1 М. І, 7 - 8 .
2 Пс. 139, 21.
3 Пс. 149, 6.
245
то того, то цього, але лиш один раз і одночасно й завжди хоче всього того, чого хоче. Не буває й так, що Він хоче знову і знову, або хоче раз того, а раз іншого, або хоче того, чого раніше не хотів, або не хоче того, чого раніше хотів. Бо ж така воля була б мінливою. Що ж мінливе, те не може бути вічним; а Бог — вічний1.
Чи ж і те вважаєте олжею, що каже мені на моє внутрішнє вухо, що сподівання прийдешніх речей стає прямим баченням, коли вони наявні, і що те саме пряме бачення стає пам’яттю, коли вони проминули, що всяка розумова діяльність, яка змінюється, також змінна; що ніщо з того, що змінюється, не є вічне? Отже, наш Бог вічний. Я збираю ці правди, сполучаю їх і приходжу до висновку, що мій Бог, Бог вічний, створив світ здійсненням волі, що не була новою і знання якої не терпить нічого такого, що б проминало.
19. Що ж скажете ви, мої противники? Чи ж усе це — олжа? “Ні!” — відповідаєте мені. Але що ж? Хіба було б помилкою прийняти, що всяка сформована натура, всяка матерія, яка може підпорядковуватись формі, не одержала свого буття, — хіба тільки від Того, Хто є найвищим Добром, тому, що Він і найвище Буття? Ні, ми цього не заперечуємо. Отже, що ж? Чи заперечуєте, що існує якесь високе творіння, що чистою любов’ю з’єдналося з правдивим і справді вічним Богом, яке хоч і не співвічне з ним, але ніколи не відлучається від Нього і не переходить у жодну зміну і черговість часів, а спочиває в спогляданні Його єдиної Правди? Бо коли воно любить Тебе з усією любов’ю, як Ти наказуєш, Ти являєшся Йому2, Ти йому вистачаєш, і воно ніколи не відвертається ні від Тебе, ані не звертається до себе. Така ця оселя Бога3, що не має нічогісінько земного, нічого, що мало б свою основу в тілесній матерії, хоч вона й небесна, але це духовний храм і учасник Твоєї вічності, бо ж навіки залишається незаплямованою. “Бо ж Ти заснував її на віки віків, Ти встановив закон, що не промине”4. Однак ця оселя не співвічна з Тобою, бо ж вона має початок, бо її створили.
20. Ми, зрозуміло, не знаходимо часу до неї, — бо “мудрість створено усім іншим”. Очевидно, що тут не йдеться про ту Мудрість, Батьком якої є Ти, Боже наш, і яка безумовно рівна і співвічна з Тобою , та, якою створено все і яка є “початком”, у якому Ти створив небо й землю. Тут ідеться про ту мудрість, що була створена, про ту розумну природу, що через споглядання Твого світла сама є світлом, бо ж усяке створіння, що тільки існує, зветься також мудрістю. Але така сама різниця, що відділяє світло, яке освічує, від того, що є тільки відблиском, існує й між Мудрістю, що створює, й тією, яка створена,
1 Пс. 48, 15.
2 Пор:. Ів. XIV, 21.
3 1 М. XXVIII, 17.
4 Пс. 146, 6.
246
як і між справедливістю, що виправдовує, і справедливістю, яка народжується з виправдання. Хіба ж ми також не названі Твоєю справедливістю? Хіба ж один із Твоїх рабів не сказав: “ Щоб ми були справедливістю Бога в Ньому Самому”?1 Отже, є якась Мудрість, що “була створена перед всяким створінням”, що була створена як Дух, обдарований розумом та інтелігентністю у Твоїй пречистій державі, нашій матері, у Царстві вишньому, вільному й вічному на небесах2. І які ж це небеса, як не ті “небеса небес”, що величають Тебе, те “небо неба”, що для Господа!3 І без сумніву, ми не знаходимо ніякого часу перед цією Мудрістю, бо ж вона створена першою, і вона випереджає створення часу. Але ж перед нею вже існувала вічність її Творця, якому вона завдячує своїм походженням, не згідно з часом — його ще не було, — а згідно зі своєю природою: вона була створена.
21. Ось як вона походить від Тебе, Боже наш, і вона безумовно в усьому різниться від Тебе, і вона зовсім інша суть. Отже, перед нею не знаходимо жодного часу, і навіть у ній, бо ж вона має привілей споглядати завжди Твоє обличчя4 і ніколи не відвертається від Тебе. Ось чому вона не відмінюється, не змінюється. Однак і в ній є змінність, що могла б потягти її в темряву й холод, якщо б не та велика любов, що з’єднує її з Тобою і дбає про неї завдяки Тобі, вічний полудень світла й тепла. <…..>
22. Що ж скажете мені на це ви, мої супротивники, до яких я звертався? Ви, що однак вважаєте Мойсея за вірного раба Божого, а його книги за пророцтво Святого Духа? Хіба ж це не той саме Храм Божий, який хоч і не співвічний Богові, але на свій лад вічний на небесах8, де ви даремно шукаєте змін часу, бо там же їх не знайдете? Бо ж він переступив межі будь-якої протяжності і тривання крилатого часу, він, єдине добро якого — це бути назавжди “тісно
1 II Кор. V, 21.
2 Гал. IV, 26.
3 II Кор. V, 1. Пс. 148, 4.
4 Мт. XVIII, 10.
5 Пс. 26, 8.
6 Пор: Сповідь, IX, 13, 37. Думку християнського “паломництва” на землі Августин розвиває в “Царстві Божому” (XIX, 17 і далі).
7 Пс. 119, 176. Пор: Лк. XV, 4 - 5.
5 II Кор. V, 1.
247
з’єднаним із Богом” “Безумовно, так”, — відповідають вони. Що ж відкидаєте як олжу все те, про що волало моє серце до мого Господа, коли чуло в собі “голос хвали” Божої?2 Чи ж, може, тому, що я доводив безформність матерії, у якій не могло бути ніякого ладу, бо ж у ній не було ніякої форми? Але там, де не було ніякого ладу, не могло бути й ніякої зміни часу. І одначе це майже ніщо, оскільки воно взагалі н е було чистим ніщо, походило, очевидно, від Того, від Кого походить усе буття, хоч би й не знати яке маленьке було його “єство”. “Ми й цього не заперечимо!” — кажуть вони.
Частина XVI Є супротивники, з якими Августин відмовляється дискутувати
23. Бо ж я не хочу, Боже мій, розмовляти у Твоїй присутності хіба лише з тими, хто визнає ті твердження, якими Твоя Правда натхнула мій розум у самому мені. А щодо тих, які їх заперечують, то нехай вони гакають скільки хочуть, щоб навіть оглухли. Я докладу всіх зусиль, щоб їх переконати, щоб вони заспокоїлися й відкрили Твоєму слову доступ до свого серця. Якщо б вони відмовилися й трутили мене, заклинаю Тебе, Боже мій, “не відвертайся мовчки від мене”. Говори правдиво у моєму серці; бо ж Ти єдиний так говориш3. <…..>
1 Пс. 73, 28.
2 Пс. 18, 7; 26, 7.
3 Пс. 28, 1; 12, 3.
4 Пор.: Мт. VI, 6.
5 Пор.: Гал. IV, 2 5 - 26.
6 Пор.: Рим. VIII, 23.
7 Пс. 59, 18.
248
А щодо тих, які не заперечують ні добра, що спирається на всі ті правди, ні Твого Святого Письма — твору побожного Мойсея, ні його поваги, ні найбільшого значення, за яким ми повинні йти, але однак роблять нам деякі закиди, я відповім їм так: “Ти, Боже наш, будь суддею між моїми сповіданнями і їхніми закидами”.
Частина XVII Новий перегляд розбіжних пояснень. Як розуміти слова “небо” й “земля”?
24. “В дійсності правда все те, — заявляють вони, — але ж Мойсей не мав на думці двох речей, коли він під впливом Святого Духа говорив: ”На початку Бог створив небо й землю”1. Ні словом “небо” він не називав тієї духовної чи інтелектуальної суті, що завжди споглядає обличчя Бога, ні словом “земля” —безформної матері.” — “Що ж він хотів сказати?” — “Те, що ми кажемо, саме те узгоджується з його справжньою думкою, з його заявою”. — “Але що ж це таке?” — “Словами “небо” й "земля” він спершу хотів загально й коротко визначити весь цей видимий світ, щоб згодом докладно розповісти про кожну річ, обчислюючи дні за методом, угодним Святому Духові”. Темний і сластолюбний народ, до якого він звертався, складався з таких одиниць, яким він з-посеред усіх Божих створінь міг показати тільки ті, які вони могли бачити. І навпаки, вони признають мені, що під цією “невидимою й невпорядкованою землею”, під цією “безоднею темряви”, звідки у свою чергу виходив і впорядковувався протягом тих днів увесь цей видимий і всім відомий світ, цілком справедливо слід розуміти ту безформну матерію, про яку я вже сказав.
25. Але що ж? Хіба ж хтось інший не скаже: “Справді, з цієї безформної і змішаної маси, поняття якої прийшло на голову спочатку через слова “небо” й “земля”, — з цієї маси створено цей видимий світ разом з усіма створіннями, які в ньому з’являються, весь цей збір, що його часто звикли називати небом і землею”? А чи хтось інший не скаже: “Цілком слушно, що цими двома словами “небо” й “земля” названо видиму й невидиму природу, а також усяке створіння, створене в “Мудрості”, тобто “Початку”, але названо так тому, що кожне створіння походить не з субстанції Бога, а з нічого, бо вони не те саме, що Бог, і в них криється якийсь зародок змінності — чи то вони залишаються, триваючи, як вічний Храм Бога, чи змінюються, як душа й тіло людини. Саме ту матерію, що спільна всім видимим і невидимим речам, матерію безформну, але спроможну прийняти форму, матерію, з якої мали
1 1 М. І, 1.
249
бути створені небо й земля — інакше кажучи, видиме й невидиме, але вже сформоване створіння, — в обох випадках позначено словами “земля невидима й невпорядкована” і “темрява над безоднею”. Треба зауважити єдину різницю, а саме: під словами “земля невидима й невпорядкована” треба розуміти тілесну матерію перед будь-яким означенням форми, а під словами “темрява над безоднею ” — матерію духовну, перед угамуванням її немовби плинного безміру і перед тим, як засяяла Мудрість”?
26. Хтось інший міг би також сказати, коли б це йому подобалося: “Коли ми читаємо, що ”на початку Бог створив небо й землю”, то слова “небо й земля” не означають невидимих та видимих створінь і тих, що вже сформовані й довершені. Вони означають ще не сформований обрис речей, матерію, придатну для всякої форми й для всякого створення, бо ж вона існувала вже в безладі без різниці форм і якостей субстанції, які після набуття ними притаманного їм характеру названі “небом ” і “землею” — одна духовна, друга — тілесна”.
Частина ХVІІІ Августин ставить вільну засаду, яку можна застосувати до будь-якого тлумачення Святого Письма
27. Я вислуховую і обмірковую всі ці пояснення, але не хочу дебатувати над словами. “Це ж ні до чого не придатне, хіба лише для зруйнування тих, що нас слухають”1. Навпаки, закон “придатний для будівництва, якщо ним користуються як слід”, бо “його мета — це любов, що народжується з чистого серця, чистого сумління й щирої віри”2. І наш Учитель знає, на яких подвійних засадах він з’ясував увесь Закон і Пророків3.
Коли я з запалом сповідую це Тобі, Боже мій, світло очей моїх4 у темноті, що мені шкодить, то ці слова, правдиві в обох випадках, можна пояснювати і так, і інакше. Що ж це шкодить мені, кажу ще раз, що хтось вважає правдивою думку святого автора в іншому розумінні, ніж я? Ми всі, що читаємо це Письмо, намагаємося його зглибити, вловити провідну думку того, про що читаємо. А вірячи в те, що він говорить правду, ми остерігаємося припускати, що він міг сказати щось, що, як ми знаємо або віримо, є помилковим. Бо ж кожен з нас намагається виділити у Святому Письмі справжню Думку його автора. Що ж поганого в тому, Світло відвертих розу-
II Тим. II, 14.
2 І Тим. І, 5— 8.
3 Пор.: Мт. XXII, 40.
4 Пс. 38, II.
250
мінь, що ми приймаємо значення, яке Ти вказав нам як правдиве, хоча б це не була справжня думка того, кого ми читаємо, і хоча б він навіть не думав так, як ми, але мав на думці тільки єдину правду?
Частина XIX До якої міри треба бути впевненим. Ясні й безсумнівні правди
28. Бо це правда, Господи, що Ти створив небо й землю. Це правда, що “Початок” — це Твоя Мудрість, у якій Ти створив усе; це правда, що цей видимий світ охоплює дві великі частини — небо й землю, щоб коротко з’ясувати цими словами все те, що Ти створив і сформував; правда також, що всяке змінне буття навіює нашому духу поняття деякої безформності, що здатна прийняти форму, яка допускає зміни й переміни. Це правда, що чергування часу не має ніякого впливу на те, що внутрішньо з’єднане з незмінною формою; це правда, що й змінне не завжди змінюється. Правда, що безформність — це наче ніщо, і воно зовсім не підпорядковується чергуванню часу. Це правда, що матерія, з якої сформована якась річ, може в припустимому вживанні мати ім’я речі яка походить з неї і що так само можна було назвати небо й землю не знаю якою безформністю, яка спричинилася до створення неба й землі. Це правда, що з усіх сформованих дійсностей немає нічого ближчого до безформності, ніж земля й безодня. Це правда, що будь-яке створене і сформоване єство, всяке єство, що може бути створене й сформоване, — це Твій твір, бо ж усе походить із Тебе 2. Це правда, що все, створене з безформної матерії, спочатку безформне і тільки згодом одержує свою форму.
Частина XX Кожен може вибирати між цими правдами. Різне пояснення перших рядків Книги Буття
29. З цих усіх правд, безсумнівних для тих, кому Ти дав можливість оглядати їх внутрішнім оком і хто непохитно вірить у те, що Мойсей, Твій раб, говорив за Духом правди3, хтось вибирає одну й каже: “На початку Бог створив небо й землю”, — тобто Бог створив у Своєму співвічному Слові, в Собі Самому, цей розумний
1 Пс. 104, 24.
2 І Кор. VIII, 6.
3 Ів. XIV, 17.
251
і чуттєвий світ, або духовний і тілесний”. Інший каже: “На початку Бог створив небо й землю”, — тобто у Своєму Слові, співвічному Йому Самому, Бог створив усю масу тілесного світу, з усіма вміщеними там єствами, такими видимими й відомими нашим очам”. Хтось третій каже: “На початку Бог створив небо й землю”, — тобто у Своєму Слові, співвічному Йому, Бог створив безформну матерію духовного й тілесного творіння”. А четвертий знов: “На початку Бог створив небо й землю”, — тобто у Своєму Слові Бог створив безформну матерію тілесного творіння, де були також перемішані небо й земля, що ми бачимо й сьогодні, кожне зі своєю окремою й обмеженою формою в масі Всесвіту”. А п’ятий каже: “Насамперед Бог створив небо й землю”, — тобто на самому початку своєї творчості Бог створив безформну матерію, де впереміш містилися небо й земля. Там вони сформувалися, і сьогодні ми виразно бачимо їх разом з усіма єствами, які в них містяться”.
Частина XXI
Слова “Земля була невидима й невпорядкована” можна пояснювати по-різному
30. І те все стосується й пояснювання подальших слів. З-поміж правд, що їх кожен розуміє по-своєму, кожен вибирає свою. Один каже: “Але ж “земля була невидима й невпорядкована, а темрява панувала над безоднею”, — тобто створена Богом тілесна маса — це була матерія тілесних речей, ще безформна, без ладу, без світла”. Другий каже: "Земля була невидима, невпорядкована, й темрява панувала над безоднею”, — тобто той збір, що зветься небом і землею, був ще безформною й темною матерією, звідки мало вийти тілесне небо й тілесна земля з усім там, що сприймають наші тілесні чуття”. Третій каже: “Земля була невидима, невпорядкована, й темрява панувала над безоднею”, — це значить, що той збір, який зветься небом і землею, — це була матерія, ще безформна й темна, з якої мало вийти розумне1 небо, зване деінде небом небес, і земля2, тобто вся тілесна природа, включно з цим тілесним небом, інакше кажучи, те, звідки мало вийти всяке видиме й невидиме створіння”. Інший каже: “Земля була невидима й невпорядкована, і темрява панувала над безоднею”. Це не та безформність, яку Святе Письмо назвало “небом і землею”; вона існувала вже раніше. Це ж її Святе Письмо називає невидимою, невпорядкованою землею й темною безоднею. Це ж із неї, сказано вже в ньому, Бог створив небо й землю, тобто духовне й тілесне створіння”. Ще інший каже:
1 Тобто духовне.
2 Пс. 115, 16.
252
“Земля була невидима й невпорядкована, темрява панувала над безоднею” , — тобто сама безформність уже була матерією, що з неї, як сказано в Святому Письмі, Бог створив небо й землю, тобто всю тілесну масу Всесвіту, поділену на дві великі частини — одну вищу, другу нижчу, — з усіма вміщеними в них створіннями, що їх ми звичайно бачимо”.
Частина XXII Книга Буття не згадує про створення багатьох речей
31. Цим двом останнім поглядам можна зробити такий закид: “Якщо ви не хочете, щоб словами "небо й земля” позначали ту безформну матерію, то мусите визнати, що там було щось, чого Бог не створив, а чим скористався, створюючи небо й землю. Бо ж у Святому Письмі не сказано, що Бог створив цю матерію, хіба що йдеться про ту, яка була названа словами “небо й земля” або тільки “земля”, тому що сказано: "На початку Бог створив небо й землю”. А щодо подальших слів: “Земля була невидима й невпорядкована”, — за допомогою яких Святе Письмо називає цю безформну матерію, то ми під нею не можемо розуміти іншої матерії, як тільки ту, яку створив Бог там, де на самому початку написано: “Створив небо й землю”. На ці закиди захисники цих двох поглядів або одного з двох, про які ми згадали на останньому місці, могли б відповісти: "Ми цілком не заперечуємо того, що цю безформну матерію створив Бог, від якого походить усе справжнє добро1. Для нас те, що створене й сформоване, є добром найвищої якості, але ми визнаємо, що те, що підходить для створення й формування, — це також добро, хоч і нижчої якості. А щодо того, що Святе Письмо замовчує те, що Бог створив цю безформність, то є ще й багато інших речей, про які не згадує Святе Письмо, як, наприклад, про створення Херувимів2, Серафимів3, про Престоли, Царювання, Князівства, Могутності, які виразно розрізняє Апостол4 і які всі разом узяті — це очевидний твір Бога. Коли ж у словах ”Він створив небо й землю” хочуть розуміти все, то що ж скажемо про води, над якими ширяв Дух Божий?5 Якщо їх розуміють під назвою “земля”, то як розуміти під цим словом безформну матерію, коли води
1 1 М. 1, 31.
2 Про Херувимів маємо згадку у Кн. Буття, III, 24; Вихід, XXV, 22; Чисел VII, 89; К.н. Ісаї, XXXVII, 16.
3 Про Серафимів згадує тільки Ісая, VI, 2 і 6.
4 Святий Апостол Павло у Посланні до колосян, І, 16; подібну класифікацію ангелів знаходимо ще в його Посланні до кориитян, XV, 24, і в Посланні до римлян, VIII.
5 1 М. І, 2.
253
являють нашим очам таку красу? А якщо навіть треба розуміти і так, то чому ж Святе Письмо каже, що з цієї безформної матерії створений і небосхил, названій небом, а не говорить про створення вод? Бо ж вони вже ні невидимі, ні безформні, ті води, що, як ми бачимо, пливуть з такою гармонійною красою. Чи, може, вони одержали свою красу в ту хвилину, коли Бог сказав: “Нехай зберуться ті води, що під небосхилом”1, так що вже саме згромадження мало б означати час, коли вони були сформовані? Але що ж сказати про води, які понад небосхилом? Коли б вони залишилися безформними, то не могли б заслужиш такого почесного місця, і ніде у Святому Письмі не читаємо, яке слово сформувало їх. Так само є речі, про які Книга Буття не згадує, що їх створив Бог, хоч це цілком безсумнівне для правдивої віри і для здорового розуму. І треба було б втратити розум і глузд, щоб відважитися твердити, що ці води співвічні Богові, мовляв, Книга Буття зовсім не говорить про те, коли їх створено. Отже, чому ж ми не розуміємо у світлі Правди того, що цю, ще також несформовану матерію, яку Святе Письмо називає невидимою й невпорядкованою землею й темною безоднею. Бог створив із нічого, і що вона навіть не співвічна Йому, хоч у Святому Письмі час її створення докладно не визначений?”
Частина ХХIII Августин висловлює свій погляд на такі розбіжні пояснення Святого Письма
32. Я вислухав ці розбіжні погляди, розважив їх, наскільки мені дозволяло моє безсилля, яке сповідаю Тобі, Богові моєму, хоч Ти його добре знаєш. Я вважаю, що можуть виникнути два роди непорозумінь щодо свідчень, виявлених за посередництвом знаків через гідних довіри тлумачів: одне спирається на правду самих речей, друге — на намір того, хто їх тлумачить. Бо ж одна справа шукати правди щодо самої дії створення, а інша — шукати того, що Мойсей, цей визначний раб Твоєї віри, хотів своїми словами дати зрозуміти тим, що його читають і слухають.
Щодо першої трудності, то нехай відійдуть далеко від мене всі ті, хто помилкові вчення приймає за незаперечну правду. А щодо другої, то далеко від мене всі ті, які міркують, що Мойсей сказав олжу! Але ж я хочу поєднатися в Тобі, Господи, радіти в Тобі з тими, що живляться Твоєю правдою в повноті Твоєї любові. Приступімо разом до Твоєї Книги й шукаймо там Твоїх думок у думці раба Твого, перо якого було тільки Твоїм тлумачем.
1 1 М. І, 9.
254
Частина XXIV З правдивих думок важко визначити ту, яку мав на думці Мойсей
33. Однак хто ж із нас зуміє вловити цю думку між такими численними можливостями, які з’являються перед тим, хто шукає розуміння Твоїх слів у тому чи в тому значенні, щоб могти похвалитися, ніби він так добре розгадав їх, що навіть може твердити: “Ось те, що хотів сказати Мойсей, ось що означає його оповідання”, — і може впевнено доводити, що це оповідання правдиве і що намір самого Мойсея був такий чи такий!
Щодо мене, то дивись, Господи, я, раб Твій, який урочисто обіцяв Тобі сповідатися в цій книжці і який благає у Твого милосердя можливості вірно завершити цю обітницю2, я тверджу з усією впевненістю, що Ти Своїм незмінним Словом створив усе, і то як видимі, так і невидимі речі. Але хіба ж я можу так само впевнено сказати, що Мойсей мав намір ствердити те саме, коли писав: “ На початку Бог створив небо й землю”? Отже, якщо перше твердження для мене певне у світлі Твоєї Правди, то хіба я такий певний при читанні в його дусі його справжньої думки, коли він так висловлювався?
Бо ж, кажучи “на початку”, він міг дуже добре розуміти “на початку самого створення”. Під словами “небо” й “земля” він, можливо, хотів дати нам зрозуміти духовну й тілесну природу, ще не сформовану й не досконалу, а в стані безформного зародка. Я бачу, що ці дві думки — одну й другу — можна вважати однаково правдивими. Але яку з них мав на оці Мойсей, коли так висловлювався, того я не розрізняю як слід. Зрештою, що б він не мав на оці, пишучи ці слова, чи одну з цих двох думок, чи якусь іншу, якої я тут не зазначив, я певний того, що такий великий муж бачив правду і висловив її так, як слід.
Частина XXV Августин поборює тих, що захищають свої твердження між двома однаково правдивими поглядами
34. Нехай уже ніхто не докоряє мені, кажучи: “Правдива думка Мойсея зовсім не така, як ти кажеш; вона така, як кажу я”. Бо коли б мені хтось сказав: “Звідки ти знаєш те, що Мойсей розумів значення тих слів саме так, як ти пояснюєш?” — то я б не мав права гороїжитися і, можливо, відповів би так, як уже відповів вище,
1 ІІс. 116, 16.
2 Пс. 22, 27.
255
розвиваючи свої докази на випадок, коли б мав справу з суперником, якого важко перемогти. Але коли він мені заявляє: “Правдива думка Мойсея зовсім не така, як кажеш ти, а така, як кажу я”, — а не заперечує обгрунтованості ні одного, ні другого погляду, тоді, о Життя вбогих, о Боже мій, Ти, у лоні якого немає ніякої суперечності, зроси моє серце спокоєм, щоб я міг терпіти таких людей!
Коли вони мені таке говорять, то це не тому, що вони люди, натхнені Божим духом, і не тому, що вони це ясно бачили в серці раба Твого. Ні, це люди горді; вони нічогісінько не розуміють з думки Мойсея, вони люблять тільки свою думку, не тому, що вона правдива, а лише тому, що це їхня думка. Бо ж інакше вони однаково любили б і думку іншого, якщо б вона була правдива, так як я люблю їхнє твердження, що це правда. Але вже тим самим, що їхній погляд правдивий, він перестає бути їх власністю. Та коли вони люблять цей погляд тому, що він правдивий, тоді він немовби
належить і їм, і мені, бо він стає тоді спільним добром усіх тих, що люблять правду. <…..>
Ось чому. Господи, страшні суди Твої! Саме тому, що Твоя правда не належить ні мені, ні тому чи іншому. Вона належить нам усім. Ти відверто закликаєш нас, щоб ми стали її учасниками, і Ти додаєш грізну осторогу, щоб ми не вважали правди за приватну власність, якщо самі не хочемо бути позбавленими її. Бо кожен, хто присвоює собі для свого особистого вжитку це добро, яке Ти дав для спільного користування, і хоче присвоїти собі те, що Ти виділив для всіх, той відлучений від спільного майна і володіє лише своїм власним, він переходить таким чином від правди до брехні, бо “хто говорить брехню, говорить із свого власного майна”.
35. О Боже мій, найкращий судде, Ти сама Правда, вислухай мене, вислухай те, що я відповім тому супротивникові2. Бо ж я говорю це перед Тобою, перед моїми братами, “що законно користуються правом”, підпорядковуючи “його меті любов”3. Вислухай і дивись, що я відповім йому, якщо Тобі це подобається.
Ось якими братніми й миролюбними словами я звернувся до нього: “Якщо ми обидва бачимо, що те, що ти кажеш, правдиве, то де ж, питаю тебе, ми бачимо це? Цілком певно, що ні я не бачу цього в тобі, ні ти не бачиш у мені. Ми обидва бачимо це в незмін-
Ів. VIII, 44.
2 Єр. XVIII, 19.
3 І Тим. І, 8; 5.
256
ній Правді, яка стоїть понад нашим розумінням. Коли ж ми погоджуємося щодо цього світла Господа Бога нашого, то чому ж сперечаємося щодо думки нашого ближнього? Адже ми не можемо бачити її так, як бачимо незмінну Правду. Коли б з’явився сам Мойсей і сказав нам: ”Ось яка була моя думка”, — то ми б не бачили його слова, але повірили б у нього. Отже, стережімся, “щоб ми не піднімалися один над одним”1 щодо Святого Письма. Любімо Господа Бога нашого “усім нашим серцем, усією душею нашою, усією нашою думкою, а нашого ближнього, як нас самих”2. Якщо б ми не вірили, що Мойсей мав на увазі тільки ці дві заповіді любові в усьому тому, що він думав у тих Книгах, ми приписували б Господові брехню, приділивши духові його раба думку, вищу від тієї, яку Господь подав йому. Але дивись, яку величезну кількість абсолютно правдивих думок можна витягти з тих слів! Яким же божевіллям було б нерозважно твердити в тих згубних суперечках, що Мойсей мав на увазі саме таку з тих думок, і тим самим наражати на образу любов — ту єдину мету, задля якої він сказав усі ті слова, які ми намагаємося пояснити”.
Частина XXVI “Я хотів би бути Мойсеєм”
36. А однак. Боже мій. Величе моєї покори. Відпочинку моєї праці. Ти, що чуєш мою сповідь і відпускаєш мої гріхи тим, що наказуєш мені любити ближнього мого, як самого себе, я не можу повірити, що Мойсей, Твій вірний раб, одержав від Тебе менше дарів, ніж я сам прагнув би, коли б народився в його часи. Ти покликав мене, щоб я, виконуючи свою місію, служив Тобі всім серцем моїм, моєю любов’ю й розподіляв поміж людьми ті писання, що по стількох віках мали стати спасенними і довести свою перевагу над усіма вченнями брехні й гордині.
Я хотів би бути Мойсеєм, бо хіба ж усі ми не походимо з тієї самої “маси”?3 Бо “чим же була б людина, якщо б Ти не пам’ятав про неї?”4 Так, я хотів би бути Мойсеєм і хотів би, щоб Ти доручив мені написати Книгу Буття, або щоб я одержав від Тебе здатність до висловлювання і такий стиль, щоб навіть ті мої читачі, які ще не здатні зрозуміти того, як Бог створює, не могли відмовлятися від моїх лекцій через їх складність, і щоб ці останні, як і ті, що вже здатні слухати мої лекції, могли знайти в коротких словах раба
1 І Кор. IV, 6.
2 Мт. XXII, 37; 39. 5 М. VI, 5.
3 Пор.'. Рим. IX, 21.
4 Пс. 8, 5.
17 - 97.15
257
Твого всю правду, яку їм уже відкрили їх розмірковування, і, врешті, коли б хтось, помітивши у світлі Твоєї правди якесь інше пояснення, міг також знайти його в тих самих словах.
Частина XXVII Незважаючи на свою простоту, Святе Письмо багате
37. Як джерело, що струменями води, які його живлять, зрошує ширші простори і є багатшим у своєму річищі, ніж будь-який струмок, що випливає з нього й протікає через багато місць, так і розповіді того, хто провіщає Твої слова, з яких у майбутньому треба буде черпати стільки пояснень, викликає у кількох простих словах струмінь прозорої правди, звідки кожен черпає собі до вподоби частину правди, скільки може, щоб згодом розвинути її в довгих словесних викрутасах.
Бо є такі, що, читаючи або слухаючи ті слова, уявляють собі Бога як людину або якусь масу, наділену безсмертністю, що за якимсь новим і несподіваним рішенням поза собою, так би мовити, на віддалі, створила небо й землю, два велетенські тіла, одне вгорі, а друге внизу, де містяться всі єства. Коли вони чують слова: “Бог сказав: “Нехай це станеться!” — і це сталося”, — то уявляють собі слова, що почалися й закінчилися, що звучать і проминають, і, щойно вони прозвучали, постало єство, покликане для того, щоб народитись. Інші їхні пояснення також мають на собі знаки тієї самої звички до тілесного розуміння. І в їхніх мовби ще дитинних душах, — поки в тому найпростішому роді слів, наче в материнському лоні, виконується їх немічність, — зводиться рятівна споруда віри, аби, спираючись на неї, вони були певні, що Бог створив усі істоти, дивовижне розмаїття яких вони озирають своїми відчуттями. Але горе тому, хто, знехтувавши цією гаданою простотою Твоїх слів, вихилиться в зухвалому безсиллі поза кубельце, у якому він виховався. Він упаде, безталанний. Змилосердься над ним. Господи Боже, затримай перехожих, щоб не розтоптали ногами цього маленького пискляти, яке ще не поросло пір’ям, пошли свого
ангела, щоб заніс його назад до його гніздечка, аби воно там жило, аж доки навчиться літати!1
1 Пор.: Пс. 51, 3. Йов. XXXIX, 15. II Мак. XV, 23. Мт. XI, 10.
258
Частина XXVIII Святому Письму можна надати різні значення
38. Але є й інші, для кого ці слова вже не гніздечко, а тінисті кущі, куди вони, побачивши фрукти, що криються під листям, залюбки літають і, щебечучи, шукають їх і видзьобують.
Коли вони читають або слухають слова Книги Буття, вони бачать, що всі часи, минулі й прийдешні, підлягають Твоїй вічності й сталості, що триває, і що взагалі немає ніякого тлінного створіння, якого б Ти не створив, і що Твоя воля, будучи тим самим, що й Ти, створила всі ці речі, а сама не зазнала ніякої зміни, і що в ній не зродилося ніяке рішення, яке б не існувало раніше; вони бачать, що Ти створив їх, не запозичивши зі Свого образу форми всіх істот, а зачерпнувши з нічого безформну, ні в чому не подібну до Тебе субстанцію, здатну прийнята форму за Твоїм образом і подобою, повертаючись до Тебе Одного в заздалегідь визначеному й приділеному кожній істоті гатунку, через що “всістворіння цілком добрі” , чи то вони залишаються довкруги Тебе, чи більше або менше віддаляються від Тебе в часі й просторі. Вони довершують чудесні переміни Всесвіту або самі підлягають їм.
Вони бачать те все й радіють у світлі Твоєї Правди, оскільки їх безсилля дозволяє це їм на цьому світі.
39. Хтось інший, обмірковуючи слова: “На початку Бог створив...”, — під словом “початок” розуміє Мудрість, “бо ж вона сама говорить нам”; інший, досліджуючи ці самі слова, під “початком” розуміє зачаття створення, і розуміє це так: “Бог створив на початку” — означає “Бог створив спершу”.
Поміж тими, хто під словом “початок” розуміє, що Бог створив у своїй Мудрості, одні під словами “небо” й “земля” розуміють придатну для впорядкування матерію, з якої створили небо й землю, інші вірять, що тут ідеться про вже сформовані й розрізнені субстанції. Ще інші хочуть, щоб слово “небо” означало вже сформовану духовну природу, а слово “земля” — природу безформну, матеріальну.
Але розбіжні й пояснення тих, що під словами “небо” й “земля” розуміють ще безформну матерію, яка мала послужити для сформування неба й землі: один бачить у ній спільне джерело надчуттєвих і чуттєвих створінь, а інший вірить, що звідти мала вийти тільки чуттєва, тілесна маса, яка містила в своєму безмірному лоні всі видимі єства, доступні нашим чуттям.
Така сама розбіжність і в тих, хто вірить, що в даному разі небо й земля означають уже впорядковані й поставлені на своє місце
1 Пор.: Плотин. Еннеади, III, 8, 10.
259
творіння. Один має на думці невидимий і видимий світ, інший — тільки видимий, у якому ми бачимо світле небо й землю, околицю темряви, з усіма єствами, що їх вони містять у собі.
Частина XXIX Деякі парафрази викликають серйозні заперечення
40. Але той, хто розуміє слова “На початку Бог створив...” у значенні “Він створив на самому початку” , не має іншого джерела, щоб залишитися при правді, як розуміти “небо” й “землю” у значенні матерії неба й землі, тобто суміші надчуттєвого й тілесного творива. Адже, коли він хоче розуміти під цим уже сформовану суміш, то можна б цілком слушно поставити йому таке запитання: “Коли Бог створив це найперше, то що ж Він створив потім?” З тієї хвилини, коли цілість була вже створена, він уже не знайде нічого більше й нерадо почує такі слова: “Що означає це найперше,
коли нічого не настало потім?”
Коли він гадає, що спершу Бог створив безформну матерію, а згодом надав їй її форму, то це не є нісенітницею, але за умови, що він зуміє відрізнити те, що має першість з огляду на вічність, з огляду на час, з огляду на вибір, з огляду на походження. Я, наприклад, з огляду на вічність кажу: Бог випереджає всі речі; з огляду на час — квіт випереджає овоч; з огляду на вибір — овоч кращий за квіт; з огляду на початок — звук випереджає спів. З цих чотирьох першостей друге й третє дуже легко зрозуміти, а перше й четверте, навпаки, — дуже важко. Бо надто рідкісне, недосяжне, Господи, бачення, споглядання Твоєї вічності, яка, хоч сама й незмінна, створює змінні речі, а отже, має першість перед ними. І якого ж то меткого розуму потрібно було б на те, щ об без великого зусилля зрозуміти першість звуку перед співом! Бо насправді спів — упорядкований звук; отже, якась річ може цілком добре існувати, хоч вона й невпорядкована, але те, що не існує, не може бути впорядковане. Так і матерія раніша, ніж те, що з неї створене: її першість спирається ні на те, що її роль дійова (бо ж вона радше пасивна), ані на першість щодо часу, бо ми не починаємо видавати звуків, які ще не впорядковані, які ще не є співом, щ об їх згодом впорядкувати й згармонізувати в мелодію співу, як обробляють дерево, з якого зроблять скриню, або срібло, що з нього зроблять посуд. Ці матеріали в дійсності випереджають у часі зроблені з них предмети. Але не так воно зі співом. Коли співають, то чути голос пісні, і тут немає спочатку невпорядкованого відгомону, який згодом укладається у спів. Бо як тільки він пролунає, голос проминає, і не знайдеш з нього ні крихітки, яку б мистецтво могло вловити й згармонізувати. Отже, спів — це голос, у якому він існує: його
260
голос — це його матеріал, що набирає форми для того, щоб стати співом. Ось чому, як я вже казав, звук, що є матеріалом, стоїть попереду співу, який є формою. Ця першість не спирається на творчу силу, бо ж це не звук мистецтва співу, а лише через фізичний орган він підпорядковується душі співака, щоб вона створила з нього спів. Ця першість зовсім не часова: звук видано тоді ж, що й спів. Ця першість не спирається й на виборі, бо ж звук не кращий за спів, тому що спів — це не що інше, як звук, звук, зодягнений у красу. Ні, ця першість спирається хіба лише на те, що вона
початкова, бо ж спів не набирає своєї форми, щоб стати звуком, а звук, щоб стати співом.
За цим прикладом хай той, хто зможе, зрозуміє, що матерія Всесвіту була створена найперше, і назвали її “небом” і “землею” тому, що саме з неї створили небо й землю. Вона не була створена найперше з огляду на час, бо час постає тільки тоді, коли речі набули форми; отже, ця матерія була безформна, і вона не з’явилася в часі, хіба що з самим часом. А однак про неї не можна нічого сказати, якщо їй не нададуть правдоподібної часової першості, незважаючи на нижчість її справжньої вартості, бо, справді, краще те, що вже набуло форми, ніж те, що її ще не має. Випередила її Вічність Творця, щоб субстанція, з якої мали бути створені речі, була створена з нічого.
Частина XXX Новий заклик до Заповіді любові й пошуку Правди
41. Серед такої розбіжності правдивих поглядів самій Правді належить встановити згоду, аби наш Бог змилосердився над нами, “щоб ми законно користувалися законом”, застосовуючи його до чистої любові — мети заповіту!1 <…..>
Але всі ми, як я міркую, хто бачить і говорить правду про цей текст, любімо одні одних і любімо й нашого Бога2 — джерело Правди, якщо ми спраглі не химер, а самої Правди. Шануймо раба
1 І Тим. І, 8; 5.
2 Пор.: Мт. XXII, 37; 39.
261
Твого, який поділяє це Письмо, який сповнений Твоїм Духом, і вірмо, що він, списуючи Твоє одкровення, мав на увазі тільки те, що найвеличніше і що найбільше означається світлом Правди й плодом користі.
Частина XXXI Мойсей міг мати на увазі всі правдиві значення
42. Так само, коли один скаже мені: “Мойсей думав те саме, що й я”, — а другий: “Навпаки, його правдива думка — це моя!”, — я відповідаю йому більше в релігійному дусі: “Чому ж би він не мав на думці обох пояснень, якщо вони обидва правдиві?” А коли вбачають у цих словах третє і четверте значення, і так далі, то чому ж, якщо значення правдиве, вони не вірять у те, що Мойсей бачив їх усіх, він, що через нього Єдиний Бог достосував Святі Писання до розуміння стількох читачів, які мають бачити в них розбіжні речі однаково правдивими?
Щодо мене, то я з глибини серця сміло заявляю: якщо б мав написати щось для найвищої поваги, то волів би радше написати це так, щоб кожен міг почути в моїх словах відгук правдивих думок, які формувалися б на самих речах, ніж подати одне-єдине значення, таке ясне, що виключало б інші, хоча б у них не було жодного фальшу, який міг би мене образити. Я також. Боже мій, остерігаюся бути таким нерозважним, щоб вірити в те, що такий великий муж не одержав від Тебе такої ласки! Так, Мойсей під час писання мав у думці, в уяві, всі ті правди, які ми змогли відкрити в його словах,
як і ті, що їх можна в них відкрити, а яких ми не можемо або ще не змогли знайти.
Частина XXXII Остання молитва. Святий Дух передбачив усі значення
43. Врешті, Господи, Ти, що є не тіло і кров, а Бог, коли людина не бачила всього, то хіба Твій Святий Дух, “який повинен провадити мене на правдивий шлях”, не знав чого-небудь з того, що Ти хотів оголосити тими словами прийдешнім читачам, хоч Твій тлумач з-поміж багатьох правдивих значень мав, може, на думці тільки одне? Якщо це так, то нехай те значення, яке він мав на думці, буде вище за всі інші. Але нам, Господи, відкрий це значення або інше правдиве, яке Ти хочеш; відкрий нам або те саме значення, що й Своєму рабові, або покажи інше в тих самих словах, але Ти
Сам годуй нас, щоб ми не стали іграшкою блуду.
262
Дивись, Господи Боже мій, як багато я написав. Чи ж вистачить мені сил і часу, що його маю в своєму розпорядженні, щоб я за цим методом дослідив усі Твої книги? Отже, дозволь мені якнайбільше обмежити мою сповідь щодо них і вибрати за Твоїм натхненням єдине правдиве, певне й добре значення, хоча б мені навернулося багато інших значень там, де вони можуть навернутися. Хай мої сповідання будуть такі вірні, щоб тоді, коли відкрию думку Твого тлумача, я міг її точно передати, бо такою є мета, яку повинні мати перед собою мої зусилля. А якщо я цього не досягну, то нехай скажу принаймні те, що Твоя Правда хотіла мені сказати тими словами, бо ж і Мойсееві вона сказала те, що хотіла.