Незалежний культурологічний часопис «Ї», № 34, 2004

Жіль Дельоз

Суспільство контролю. PostScriptum

1. Історична перспектива

Фуко походження дисциплінарних суспільств відносить до XVIII і XIX сторіч. Вони сягли свого розквіту у ХХ і взялися до організації гігантських «просторів ув’язнення». Індивід відтепер лише безперервно переходив від одного «простору ув’язнення» до иншого, кожен із яких мав свій власний закон: спочатку закон родини, потім школи («ти більше не в себе вдома, в сім’ї»), потім фабрика, час від часу госпіталь, можливо, тюрма, остаточна форма ув’язнення. Саме тюрма слугувала базовою моделлю для инших «просторів ув’язнення »: побачивши робітників на заводі, героїня «Европи 51» Росселіні вигукує: «Мені здається, що я спостерігаю за ув’язненими».

Фуко чудово проаналізував ідеальний проєкт цих «просторів ув’язнення», що особливо помітний на заводах; його завдання – концентрувати, розставляти в просторі, упорядковувати в часі, розташовувати продуктивні сили у просторово-часовому континуумі так, щоб отриманий ефект перевищував підсумований результат усіх компонентів, окремо взятих. Але сам Фуко визнав проміжний характер цієї моделі. Дисциплінарні суспільства замінили собою владні суспільства, мета і суть яких були зовсім иншими (вони орієнтувалися на збір податків, а не на організацію виробництва, на володарювання над смертю, а не на адміністрування життя і т. ин.). Перехідний період між цими двома типами суспільств був розтягнутий, і тільки в часи Наполеона відбулося масштабне й остаточне встановлення дисциплінарного суспільства. Але і дисциплінарні суспільства, своєю чергою, ввійшли в стадію кризи, поступаючись місцем новим силам, що особливо розвинулися і зміцніли після ІІ світової війни. Тепер ми перестали бути дисциплінарним суспільством, ми більше таким не є.

Ми скрізь фіксуємо кризу «просторів ув’язнення » різного типу – кризу пенітенціярної системи, кризу медицини, кризу виробництва, кризу школи і родини. Сім’я піддається такій самій кризі, як і всі инші «внутрішні» простори, організовані за моделлю «просторів ув’язнення». Адміністрації різних рівнів постійно проголошували необхідність реформ: освітніх, промислових, медичних, пенітенціярних і військових. Але кожен уже знає, що всі ці інститути приречені, хай як довго триватиме їхня передсмертна агонія. Мова йде лише про організацію відхідних ритуалів і заняття людей до того часу, поки не будуть остаточно освоєні нові сили, що вже стукають у двері. Дисциплінарні суспільства приречені на заміну суспільствами контролю. «Контроль» – ось слово, яким Берроуз позначає нового монстра, а Фуко бачить у цьому наше найближче майбутнє. Поль Вірільо постійно аналізує ультрашвидкі форми вільно поширюваного контролю, які замінили собою старі дисциплінарні методи, що діють завжди в суворому кадрі закритої системи. Згадаємо тільки про екстраординарні фармацевтичні продукти, про молекулярну інженерію, про генетичні маніпуляції і т. ин. Не варто ставити питання, який із режимів є більш жорсткий, тому що в кожному режимі діють суперечні один одному фактори – фактори звільнення і фактори поневолення. Приміром, криза традиційних клінічних закладів, таких як районні лікарні, госпіталі і щоденні процедури (усі вони у той чи той спосіб засновувалися на «просторах ув’язнення»), може спочатку відкрити нову свободу, але надалі нові механізми контролю призведуть до наслідків, що у своїй суті перевершують найбрутальніші форми ув’язнення. Мова йде не про страхи чи надії, а лише про пошук нової зброї.

2. Логіка

Інтернування індивідів у різні «простори ув’язнення», крізь які вони проходять, засновано, фактично, на різних моделях: кожного разу передбачається, що ми починаємо з нуля, і хоча в усіх просторах існує спільна мова, вона заснована не на неперервності цих просторів, а на аналогії. З иншого боку, механізми контролю засновані на варіяціях єдиної структури, що створює перемінну геометрію, мова якої, по суті, цифрова (хоча і не обов’язково бінарна). Простори ув’язнення становлять собою окремі матриці, дистинктне лиття, а простори контролю становитимуть модуляції єдиної субстанції, що, подібно до розплавленої речовини, трансформується, безупинно переливається з однієї форми в иншу, або подібно до сита, нитки якого постійно переходять від одного отвору до иншого.

63

Це наочно проявляється в питанні заробітної плати: завод становить такий організм, що прагне підтримувати свої внутрішні сили на рівні балансу – максимально високого у питанні продуктивности, максимально низького у питанні заробітної плати. Але в суспільствах контролю корпорація замінює собою завод і його грубу наочну організацію. Корпорація – це дух, це газ. Звичайно, і на заводах була система заохочень і премій, але корпорації копають глибше і нав’язують постійну модуляцію заробітної плати, породжуючи системи складної метастабільности, що оперує з викликами, змаганнями і надзвичайно комічними груповими заняттями. Величезна популярність найбільш ідіотських телевізійних ігор пояснюється саме тим, що вони дуже точно відображають модель корпорації. Завод становить об’єднання індивідів у єдине тіло, що приносить здобутки двом інстанціям – хазяїну, який спостерігає за кожним елементом цієї маси, і профспілці, що організовує масовий опір. А корпорації трактують особисте суперництво як найбільш здорову форму мотивації, як найдужчий імпульс, що протиставляє одного індивіда иншому і керує за допомогою цього розділення, що, своєю чергою, розділяє кожного індивіда всередині його самого. Принцип модуляції, який стверджує, що «зарплата залежить від заслуг», зачепив і національну освіту. Мірою того, як корпорація замінює собою завод, постійне навчання замінює собою школу, а безупинний контроль замінює одноразові іспити.

У дисциплінарних суспільствах людина постійно починає наново (від школи до бараків, від бараків до заводу). У суспільствах контролю, навпаки, ніщо ніколи не закінчується – корпорація, освітня система, служба в армії є метастабільними станами, що можуть співіснувати

один з одним у рамках однієї і тієї ж модуляції як універсальна система деформації. У «Процесі» Кафка, що вже усвідомлював самого себе на перехідній стадії між двома типами соціяльних формацій, описав найжахливіші юридичні форми. Тимчасове виправдання дисциплінарних суспільств (між двома висновками) і нескінченне відкладання розгляду справи в суспільствах контролю (у постійних варіяціях) – це два типи юридичного життя. І сьогодні закон виявляє себе настільки нерішуче саме тому, що ми перебуваємо у кризовій фазі переходу від однієї моделі до иншої. Дисциплінарні суспільства мають два полюси: особистий підпис, що стосується до індивідуальности і номер (або номер документа), що вказує його (чи її) позицію в масі.

Така подвійність заснована на тому, що суспільства контролю не вбачають жодної суперечности між цими модальностями – влада водночас індивідуалізує і пресує в масу, тобто збирає підвладну субстанцію в єдине тіло, яким керує, хоча, разом з тим, відливає в остаточну форму кожен індивідуальний фрагмент цього тіла. (Фуко бачив джерело цієї подвійної турботи в пасторській владі священика, що наглядає над чередою як цілим і разом з тим за кожною вівцею, а цивільне суспільство зробило зі своєї влади свого роду «світського» священика.) У суспільствах контролю, з иншого боку, важливі вже не підпис і номер, а код. Код – це пароль, тоді як дисциплінарні суспільства діють у систем і кличок (що відображують як інтеграційний, так і резистентний аспекти). Цифрова мова суспільств контролю заснована на коді, що допускає вас до інформації чи відмовляє вам у доступі. Ми більше не маємо справи з парою маса-індивідуум.

Індивідууми стають «дивіду

64

умами»*, а маси – семплами, даними, ринками і «банками». Можливо, у сфері грошей ця відмінність виявляється найяскравіше. Дисциплінарні суспільства зв’язують свою грошову систему з фіксованим еталоном, що розглядає золото як цифровий стандарт. Суспільства контролю співвідносять валюту з плинним рейтингом обміну, модульованим відповідно до ставок, зумовлених мережею стандартних валют. Старий монетарний жадібний кріт – це тварина «просторів ув’язнення». Тварина суспільств контролю – це змія. Ми перейшли від однієї тварини до иншої, від крота до змії. Система, в якій ми живемо, – система змії, а це торкається також і нашого способу життя і наших відносин з иншими. Дисциплінарна людина була дисконтинуальним виробником енергії. Людина контролю – хвильова, орбітальна, що постійно перебуває в мережі. І тому серфінг** скрізь витісняє инші види спорту.

Типи машин також легко співвідносяться з кожним типом суспільства. Не те щоб машини визначали ці типи – вони лише втілюють у собі соціяльні форми, які їх продукують і використовують. Старі владні суспільства використовували прості машини – важелі, тяги, годинники. Більш пізні дисциплінарні суспільства впровадили машини, які використовують енергію, що породило пасивну небезпеку ентропії й активну небезпеку саботажу. Суспільства контролю мають справу з машинами третього типу – з комп’ютерами, пасивна небезпека яких – зависання, а активна – піратство й атаки вірусів. Ця технологічна еволюція відображає на більш глибокому рівні мутацію капіталізму – добре знайому нам мутацію, що зводиться до наступного: капіталізм XIX століття був капіталізмом концентрації, концентрації товарів і власности. Тому створюється завод як «простір ув’язнення», який належить капіталістові, що володіє як безпосередньо засобами виробництва, так і суміжними просторами, побудованими за аналог ією (сімейними будинками для робітників, школами і т. ин.). Ринки ж завойовувалися або через спеціялізацію, або через колонізацію, або через зниження собівартости товарів. Але в сучасній ситуації капіталізм більше не залучений у виробництво, яке він часто передає Третьому Світові, навіть у випадку складних виробництв текстилю, металургії або нафтопереробки. Цей капіталізм є капіталізмом високорівневого виробництва. Він більше не купує сировину і не перепродає готові товари: він уже безпосередньо купує готові товари і зібрані частини.

Він продає послуги і купує акції. Капіталізм більше не займається виробництвом, він займається готовою продукцією, її збутом чи маркетингом. Капіталізм відтепер дисперсивний, розпилений, а завод поступається місцем корпорації. Родина, школа, армія, завод більше не є типологічно подібними «просторами ув’язнення», що орієнтовані на вигоду власника – державно ї чи приватної влади. Вони перетворюються в кодовані фігури (які постійно деформуються і трансформуються) єдиної корпорації, що має власників акцій. Навіть мистецтво залишило межі «просторів ув’язнення» (галерей) та увійшло у відкриту циркуляцію банків. Завоювання ринків відбувається тепер через захоплення контролю, а не дисципліноване навчання, через фіксацію обмінних ставок, а не зниження вартости товарів, через трансформацію продукції, а не спеціялізацію виробництва. Корупція всюди зростає з новою силою. Маркетинг стає центром або «душею» корпорації. Нас навчили, що корпорація має душу, а це є найстрашнішою світовою новиною. Ринкові операції відтепер є інструментом соціяльного контролю – і саме вони формують безсоромне плем’я наших хазяїв. Контроль здійснюється через короткотермінові операції і блискавичні прибутки, але разом з тим він безупинний і безмежний. Дисциплінарні суспільства, навпаки, були націлені на довготермінові проєкти, діяли дисконтинуальними етапами, кожен з яких мав чіткі межі. Людина відтепер не ув’язнений, а боржник. Водночас залишається правильним і те, що капіталізм підтримує свій постійний баланс і через це три чверті людства живе у скрайніх злиднях, а це значить, що вони занадто бідні, щоб бути боржниками, та їх занадто багато, щоб були ув’язненими. Тому суспільству контролю доведеться зіткнутися не лише з ерозією кордонів, але і із соціяльними вибухами в бідних кварталах та індустріяльних ґетах.

65

3. Програма

Концепція механізму контролю, що точно фіксував би позицію кожного елемента у відкритому просторі в кожний конкретний момент (відслідковування тварини в заповіднику, людини в корпорації за допомогою, приміром, електронного нашийника), не обов’язково калькувати з наукової фантастики. Фелікс Ґваттарі зобразив місто, у якому кожний може залишити своє житло, свою вулицю, свій округ за допомогою «дивідуальної» електронної картки, що відкриває відповідні двері чи прохід. Але картка якогось дня або якоїсь години може бути відкинута. Однак важлива не сама перешкода: комп’ютер, що відслідковує місце перебування кожної особи – легальне чи нелегальне – здійснює глобальну модуляцію.

Соціотехнологічні дослідження механізмів контролю, проведені ще в період їхнього зародження, повинні бути категоричними і зобов’язані описати ту реальність, яка покликана замістити собою дисциплінарні моделі ув’язнення, криза яких сьогодні проголошується. Можливо, будуть використані ще давніші методи, запозичені з древніх владних суспільств, тобто буде здійснено повернення до минулого з визначеними модифікаціями. Найважливіше те, що ми стоїмо на порозі чогось нового.

У пенітенціярній системі, можливо, спробують знайти «субститути» для відбуття покарання (принаймні, за незначні злочини), для чого можна використати «електронні нашийники», що не дозволять залишати межі власного будинку у визначені дні чи години. В освітній системі буде введено безупинну форму контролю і здійснено перехід до неперервного нескінченного навчання, що спричинить відмову від усіх університетських досліджень і перетворення школи в корпорацію. У медичній системі запровадять нову модель «без лікаря і пацієнта», яка залишить хвору людину наодинці зі собою і математичними показниками медичних апаратів, – лікування здійснюватиметься лише на страх і ризик самого хворого, що трактуватиметься не як поєднання індивідуальности і номера, а як «дивідуальний» кодовий матеріял, що підлягає контролю. У корпоративній сфері будуть застосовані нові моделі оперування грошима, прибутками і людським матеріялом із повним вилученням старих виробничо-торгових циклів. Це лише маленькі фрагментарні приклади, але й вони дозволяють краще зрозуміти, що мається на увазі, коли говориться про кризу інститутів. Мова йде про прогресивну і дисперсну інсталяцію нової системи домінації. Одне з найсерйозніших питань буде звернено до профспілок, тому що вся їхня історія нерозривно пов’язана з боротьбою в умовах дисциплінарного суспільства й у рамках «просторів ув’язнення»: чи зможуть вони пристосуватися до нових обставин і виробити нові форми опору суспільствам контролю? Чи зможемо ми в найближчому майбутньому охопити хоча б приблизні контури прийдешніх проєктів, здатних затьмарити радість маркетингу? Багато молодих людей сьогодні вихваляється тим, що в них нарешті з’явилася «нова мотивація до існування»: вони самі наполягають на перманентному навчанні, на безупинній освіті. Їм ще належить довідатися, кому-то тепер вони будуть вірно служити, подібно як їхні предки – не без зусиль – довідалися про справжню мету дисциплінарних суспільств. Кільця змії ще складніші, ніж підземні ходи кротячих нір.

*Латинське слово «individuum» означає «неподільний»; відповідно, «dividuum» означатиме «подільний». (Прим. перекладача)

** Від англійського surfing, surf, що дослівно означає «ковзання». (Прим. перекладача)

Переклала Валентина Сковронська

66