Фрагменты «ректорских речей» 2019

Фрагменты «ректорских речей» 2019 года

Про насущну мету Харківського університету

Шановні колеги! Любі вихованці! Дорога університетська спільното!

Вступаючи на посаду ректора я вдячна вам за надану мені довіру. Університет – унікальний простір, у якому одночасно існують минуле, сучасне і майбутнє. Тут застигли багатовікові традиції, міць яких в устремлінні до істини, заснованому на нескінченній вірі у свободу і людський розум. Спрямовуючись усіма силами у майбутнє, університет створює сучасність, роблячи предметом свого дослідження ніщо інше, як саме життя. Сьогодні я, як ніколи, відчуваю увесь тягар відповідальності – відповідальності перед студентством і професурою, перед країною і суспільством, перед майбутнім і минулим – зберегти та примножити безцінне інтелектуальне надбання Харківського університету.

Історія Харківського університету

За двохсотлітню історію свого існування наш [Харківський] університет мав справу з трьома різними, не схожими одна на одну державами. Перша, подібно деяким жінкам, була імпульсивна і ляклива, втручаючись у справи університету, позбувалася всього, чого боялася, а чого не могла позбутися – тримала під суворою забороною. Друга, будучи владною, безпардонною і жорстокою, взяла під опіку науку. Надиктовуючи одна за одною свої істини, вона позбавила університет його суті, що полягає у вільній генерації знання. Заперечення свободи, як основоположного принципу, необхідного для існування університету, зашморгнулося на шиї його підопічних. Тепер їхню долю вершить нова молода держава. Вона значно послабила петлю, проте, так і не зняла її повністю. Сьогодні університет, плекаючи нові надії, озирається на сусідні традиції і намагається наздогнати втрачене, а держава, маючи у своєму розпорядженні засоби, необхідні для його існування, усіляко симулює його автономію. Так повсякденне життя, здавалося б, незалежного університету протікає під супроводом різноманітних стандартів, наказів, форм, звітів, моніторингів, розпоряджень та подібної макулатури, купами якої завалено горизонт свободи.

Через інституційний нагляд і тотальну бюрократизацію університет вимушений витрачати багато сил на те, аби_здаватися, замість того, щоб бути. Його вихованці займаються сьогодні не стільки наукою, скільки доведенням потрібності свого існування, недаремності витрачених державою коштів. Такий стан справ відводить університету принизливу роль, прирікаючи його на вічне жебрацтво, через яке він поступово втрачає широку соціальну функцію, роль судді, сакралізований образ якого нерозривно пов'язаний з істиною.

Держава–Університет. Зворотна сторона

Втім, не лише університет має потребу в державі, для неї від є так само необхідним і вигідним щонайменше з двох причин: по–перше, лише університетське знання, будучи знанням, що відкриває Універсум, здатне виховати інтелектуальну еліту, яка стане надійною опорою в упорядкуванні держави. По–друге, в стінах університету існує і розвивається наука, визнана сьогодні чи не єдиним знанням, у якому кристалізується істина. Сприяння розвитку університету як вільного осередку науки, яким він, перш за все, є і був завжди, забезпечить нашій країні пристойне місце у світі.

Автономія університету

Завдання нашого покоління – зробити для наступних поколінь те, що надасть їм справжньої сили. Сьогодні нам належить торувати власний шлях поодаль держави, безкомпромісно вимагаючи у неї звільнити простір університету від свого згубного впливу.

Лише здобувши справжню автономію, незалежність, університет, припинить тонути в купах непотрібних паперів, переймаючись весь час правильністю заповнених форм, і зможе, нарешті, перейти до змісту, до своєї істинної суті, утвердившись в якості вільного і наукового середовища, у якому зростають найкращі уми і серця, названі ще цвітом нації.

Про внутрішній уклад життя університету

Поки ж, університет полонили натовпи обивателів, що біжать сюди звідусіль, будучи глибоко переконаними в тому, ніби ми навчимо їх грошовим професіям. Не маючи ні таланту, ні запалу до знань, такі студенти гають час на різного роду свистоплясках, сумнівна традиція яких узвичаїлася в нашому університеті, поступово піддаючи забуттю, що він не зовсім про це. <.....>

Тут, в стінах нашого університету, ми прагнемо відарши універсальну, здібну, високоосвічену людину, яка б вміла ставити питання і критично дивитися на світ. Так як ми не маємо справи з елементарним навчанням, то серед числа своїх студентів очікуємо побачити тих, хто гарно оволодів шкільною наукою і відчуває інтерес до вищого знання, має гострий розум і виявляє здібності до навчання, чиї очі палають жагою до істини. Студенти цієї породи становлять особливу цінність як для професури, що отримає достойних учнів, які продовжать їхню справу у науці, так і для держави, що обзаведеться новим поколінням науковців. Ті ж, хто не має достатньої сили розуму, аби долучитися до вищого знання, можуть стати причетними до університету за кошти. І навіть якщо із числа цих студентів не стане великих умів, з них стануть великі громадяни: лікарі, юристи, інженери та державні діячі, що зосередять у своїх руках відповідальність за благополуччя суспільства та держави. Для зарахування студентів ми, крім загальнообов'язкових державних іспитів, запровадимо спеціальні іспити та співбесіди, на яких зможемо краще зрозуміти мотиви та пріоритети наших майбутніх вихованців.

Наш університет відкритий для [представників] усіх рас, національностей, культур і релігій. Кожен, хто виявляє бажання до науки, може стати частиною університетської спільноти і здобувати знання на принципах рівності і поваги. Головними чеснотами ми визнаємо наполегливість і розум, що стоять для нас вище за походження і стать. Глупість, лінь і невігластво ми називаємо найгіршими пороками, сміємося з них і піддаємо вигнанню.

За час перебування в стінах університету наші вихованці повинні окріпнути в якості фізично сильних, всестороннє розвинутих особистостей, рухомих жагою до першості у науці. Саме тому, до цього процесу слід залучити якомога більше дисциплін, які б включали усі напрями підготовки: гуманітарні, соціальні науки, медицину, фізику, мистецтво, математику і спорт, який гартує дух. Хто насмілиться заявити, що філософ не має потреби у математиці чи астрономії, а біолог, чи фізик повинен відхреститися історії і мовознавства? Цінність університетського знання в тому і є, що воно наділяє компетенціями в різних наукових галузях.

Отже

Сьогодні Харківський університет прямує до змін, які принесуть з собою нову велич і велику свободу для наступних звершень і відкриттів. В ім'я науки, знання, самої істини ми подвизаємося задля нашої насущної мети – здобути автономію для себе і своїх нащадків.

Вітаю вас, аудиторіє.

Колеги та товариші по цеху, сьогодні дивний день. Цей день в історії нашого університету запишуть як платонівський день. Чому? Тому що саме сьогодні до керівництва країни, або, щоб усім було зрозуміло – «країни», став філософ. А чи філософ він – це вже будете казати ви, шановні. <.....>

Перше, і найголовніше – ми, спільними зусиллями повернемо філософію до життя. Те, що з нею робиться за останні роки, може змусити скласти руки навіть найдосвідченішого хірурга, який не знає, або знає, що робити з цим важким випадком. Але він один. А нас – багато. Ми з вами, хто ще не зрозумів – один великий хірург, який досліджував протягом років те, що йому треба оперувати. І я знаю, що в нас вистачить на це сили!

Наш приклад допоможе іншим факультетам, які я вітаю, зрозуміти, що їх «територія» від деканату до останньої аудиторії – не головна з поміж усіх. Що МЕВтаТБ – це не просто престижний факультет, на якому робляться гроші та ходять пави. Що юридичний факультет не звільнює від обов'язків перед усіма іншими. Що факультет комп'ютерних технологій – це не гіки, як то кажуть, що сидять невідомо де. Що факультет математики – це не вискочки, які щось більше за вас знають у житті. Що факультет іноземних мов – це не бордель та, як було сказано в серіалі «Шерлок»: «Не думайте, ви знижуєте ІQ всієї вулиці». Цього всього не буде. Тому що в усіх факультетів гслоа/іЕ є багато спільного, чого вони ще не знають. І це спільне – філософія. Саме тому нам, друзі–філософи, треба почати з себе, щоб під своєю егідою зібрати всіх. Хто в дитинстві дивився «Покемонів» десь посміявся.

Друге. Вам не здається, що ми сидимо в коробці? Вам не здається, що коли ви дивитеся на університет, у вас виникає почуття, що ви не туди йдете? Вам не здається, що музика, яка лунає біля корпусів, не відповідає моменту істини? Так от, такого більше не буде і всі питання буде вирішено.

Зараз я звернусь безпосередньо до студентства, з викладачами ми будемо мати окрему бесіду та будемо вирішувати на місцях, до студентства, яке є тією рушійною силою, а не людьми «від сесії до сесії» та «ну, ми зналися протягом 5–6 років». Ви – кров, яка йде в жилах університету. Кров, яка підганяє нас – викладачів, деканів ректорів та інших. У мої часи навчання це мало лише якісь невиразні контури та було захмарним. Сьогодні – це вже
реальність. Сьогодні – це вже не розмальовка для дітей, це картина художника: Ван Гога, Мондріана, Моне, Дюрера та інших.

Ви більше не будете сидіти в аудиторіях, які нагадують карцер. Ви не будете жити в тих буцегарнях, які називали до цього гуртожитками. Будуть створені кампуси, як в традиційних університетах. Ви більше не будете приходити сюди з метою «ну, якось витратити час до чогось іншого». Ви більше не будете тонути в бетонних та асфальтних хвилях. Ви більше не будете чути огидну музику, яка йде від тих машин з кавою. Якщо хочуть – я для них
відкритий для співпраці. Але паплюжити образ університету та вносити дух «раздолбайства», як кажуть російською – я не дозволю. І не буде жодного жебрака на території нашого університету. Для цього є спеціальні фонди, організації, з якими ми будемо вирішувати це питання.

Щодо іноземних студентів. Буде проведено ряд заходів, які допоможуть як нашим гостям, так і нам – приймаючій стороні, зрозуміти, що не одна із сторін не представляє загрози, доки дотримані всі правила, доки в когось не заграють птиці в голові. Університет об'єднує та дозволяє мати комунікацію всім з усіма. Але пам'ятаємо про правила. Окремо буде вирішуватися питання про релігійно–культурні аспекти життя іноземних студентів. Для спокійного та врівноваженого життя буде треба щось змінити, друзі.

Викладачі! Нам з вами доведеться зробити багато роботи: як мінімум – розштовхатися самим для роботи, а як максимум – повернутися до темпу життя молоді та не відставати від неї. Треба, товариші, знімати рукавички з цвяху. Далі, як я казав вище, будемо вирішувати все окремо. Але не без відома студентства.

І в завершення скажу: дякую вам за те, що обрали мене ректором Харківського національного університету. Зробимо разом наш заклад не тільки для професури та студентів. Зробимо його спільним надбанням, який об'єднає Харків, Україну та весь світ.

«Про стійкість університету до нових викликів»

Вітання шановним колегам!

Сьогоднішня зустріч і подальше звернення можуть бути проінтерпретовані як елементи рутини, що відтворюються довільним чином і носять формальний, поверхневий характер. Втім моя особиста місія є дещо провокативною, адже вона націлена на встановлення зворотного зв'язку. Зв'язку, що породить комунікативний ланцюг, чия замкненість обумовлена специфікою функціонування, але не позбавлена здатності до інформативного обміну та самовідтворення. Не через безвихідь, а за необхідності мова промовляє до нас – нібито зверхньо – але саме ми владні надавати їй форму і наділяти змістом.

Історично сформувавшись у ідею університету і будучи висловленим та втіленим у реальність,, він [університет] набував різного змісту на шляху свого розвитку. В нашому випадку мова йде про університет класичного зразка, принципи організації якого направлені на охоплення усієї повноти знань та осягнення істини у процесі пізнання. Для людини почати цей процес означає поставити себе під питання – сповнитися сумнівом і знайти в собі сили розвіяти його, тобто гідно прийняти цей (і кожний наступний) виклик.

Потрапивши у поле класичного університету, існує ризик розгубитися серед варіативності освітніх програм. Факультети пропонують обрати освітню направленість, але не обмежити доступ до наукового ресурсу. Недоречним було б зосереджуватися виключно на спеціальних, професійних здобутках. Університетська освіта разом з тим сприяє усвідомленню студентами загальних наукових принципів та механізмів мислення. На основі такої бази важливо рухатися далі – в глибину науки. Цей рух дає можливість охопити нові сфери пізнання, сформувати міждисциплінарні зв'язки, надати динаміки сталому освітньому процесу.

Важливо також розуміти, що університет – це особливе місце співіснування окремих індивідів, об'єднаних спільним прагненням до істини. Свобода вибору навчальних дисциплін та наукових інтересів гармонійно співіснує з виваженою колегіальністю. Кожен резидент університетської спільноти несе відповідальність за спільно прийняті рішення. Це якісно відрізняє таку спільноту від безликого натовпу з критично низькими показниками рівня свідомості.

Для усвідомлення відповідальності й важливості сумісної праці пропоную в рамках освітнього процесу кожні два місяці впроваджувати «командний тиждень». Кожна група отримає завдання з однієї дисципліни за своїм профільним спрямуванням і виконає його колективно. У процесі виконання такого завдання студенти зможуть перелаштувати вектор свого спілкування і стануть не лише друзями чи просто однокурсниками, а колегами – відкриють для себе професійну комунікацію.

Існуючи ніби у двох вимірах, університет виступає: як міжнародна одиниця (з притаманною їй інтернаціональністю наукового процесу), так і в якості національної структури. Втім, окрім орієнтації на громадянськість та патріотичність, в університетському формується й система інших цінностей. Цінностей університету, які – досягнуть рівня загальнолюдських. «Со§позсеге. Босеге. Егисііге [Пізнавати. Навчати. Просвіщати]» – гасло, побудоване на гуманістичних засадах, що закликає вийти за межі неповноліття і поділитися набутим знанням, зробити його доступним для суспільства, тобто більш зрозумілим. Необхідним є застереження від крайнощів: аби не перетворити освіту на девальвований об'єкт зневажливого ставлення або ж ненароком не сплутати місіонерство з поблажливістю. Орієнтуючись на високе і прагнучи до досконалості в процесі оволодіння знаннями важливо проявляти толерантність та відкритість.

Вкотре звернувши увагу на цінності, які традиційно закріплені Кодексом університету, було б соромно не додати чогось нового. На початку моєї промови я вже згадувала про внутрішній сумнів, який передує пізнанню, про важливість відповідати на складні питання. Справа в тому, що сучасній людині: студенту, науковцю, бухгалтеру чи художнику часом бракує викликів, які надходять ззовні і створюють умови для самовиявлення, реалізації, перформуванню власних здібностей, подоланню перешкод. Це відбувається з різних причин.

В даному випадку наше завдання полягає у створенні особливого комунікативного поля в рамках університету, у продукуванні таких викликів, які допоможуть нашим студентам: в чомусь загартувати себе, виявити свої сильні сторони. Звичайно, в першу чергу мова йде про наукову діяльність. Практика показує, що навіть досить вмотивовані, амбітні студенти мають деякі проблеми на етапі формулювання свого дослідження чи послідовності виступу.

Тож, я стану тим ініціативним рушієм і запропоную створити на базі факультетів факультативні практичні студії. Там студенти матимуть можливість проконсультуватися з викладачами поза межами конкретної навчальної дисципліни; дізнатися про новини, проблеми та ідеї сучасної науки; отримають детальну інформацію про те, як організувати власне
наукове дослідження та аргументувати свою позицію в дискусії. Така практика закріпить ваші теоретичні знання, а вільне спілкування надихне на нові звершення та ідеї.

Врешті–решт, пам'ятайте, що ми самі є власним джерелом викликів, рушієм до діяльності та вияву креативності. Лише за умови стійкості до подібних нових викликів актуалізується потреба у вільнодумстві – вільному мисленні, яке збагачує комунікативний ланцюг, сприяє динаміці науково–освітнього процесу, народжує нові концепти і робить нас конкурентоспроможними, по-справжньому живими і сучасними.

Вести и направлять. Свобода в Университете.

Являясь последней инстанцией во всей системе образования, Университет – единственное учреждение, способное освободить индивида от догм, заложенных дошкольным и школьным образованием. Однако и все то, что мы смогли усвоить прежде – нельзя полностью отвергать, а именно – способность к самоорганизации и дисциплине. Вместе с тем, эти две способности без дополненным университетом критерием свободы, направленной на формирование и развитие личности – оставили бы человека однобоким инструментом исполнения государственных идеологий.

Университет теперь предлагает новый тип личности, которая способна к рефлексии, критическому мышлению и главное – к самосознанию. Так же, неотъемлемой частью такой личности является её самореализация, и в первую очередь – в науке. Именно благодаря самосознанию, развитию науки, такая личность есть самоценной. Такая личность способна менять не только себя, но и все общество вокруг себя, освобождая его от догм, устарелых традиций и обычаев – к рациональному, целесообразному и осмысленному его развитию.

Мы – преемники и преемницы своей истории, схватившие за тонкую нить призрачный шанс воздвигнуть новую науку и установить новый порядок, соответствующий всем критериям развитого, свободного, гуманистического общества. Вскормленная идеологией советского воспитания, однотипная система образования исключала личность, индивидуальность из общественного поля дискурса. Она бы все еще продолжила свое существование и сегодня как насквозь прогнивший, коррумпированный институт воспитания своих абитуриентов. Каким из этих стен мог или могла выйти человек, если не отражением того, в чем она или он взращивался в течении многих лет?

Старый свет погибает с теми, кто не способен понять новое.

Вместе с моими давними союзниками и союзницами, с которыми мы стояли у истоков создания нашего университета таким, каким он есть сейчас – мы говорим спасибо каждой и каждому из вас и клянемся в преданности. Объединившись, мы стали непобедимыми на пути достижения общих целей. Разобщенные, мы мало чего смогли бы сделать, поскольку были бы не в силах противостоять сильным вызовам, оставаясь в одиночестве и без согласия друг с подругой. Мы каждую и каждого из вас призываем к тому же! Все вместе мы построим разумное, инновационное и технологическое будущее для нас и наших наследниц и наследников.

Ранее, мы не имели доступа к выделенным из бюджета деньги, а также дотации. Мы, не занимая ни один из постов, а нашем Университете – не имели доступа к тому, чтобы урегулировать и отследить поступление и распределение ресурсов так, каковым это и должно было быть. В прошлом, из–за коррумпированной государственной структуры, в частности и нашего Университета – с интересами студенчества и интересами преподавательского состава не считались. Авторитетность, закрепленная за ректоратом, фактически наделяла данный аппарат властью, а значит и властью распоряжаться бюджетом. Бюджетом, деньги из которого, выделенные на ремонт общежитий, университетских аудиторий не были распределены так, как это было отмечено в документации. Сейчас – мы уже занялись восстановлением полуразрушенных зданий.

Более того, были выделены деньги так же и на бесплатное издание научных работ, однако прежде преподавателям и преподавательницам, студенткам и студентам приходилось платить за них самостоятельно. Наука здесь жила не за счет, и не благодаря своему руководству, а за счет инициативы снизу.

Мы устали выживать, надеясь на самих себя, ведя невидимую борьбу в одиночку. Мы сплотились для того, чтобы воплотить прозрачную систему образования, а именно – обязательная обратная связь между студенчеством и преподавательским составом, регламентированное отслеживание показателей работы и учебы, привязывание данных показателей к оплате – в виде стипендий, зарплат. И главное – искоренение авторитетности. Ведь, за авторитетностью всегда закреплена власть, а значит и способность влиять, представляя сбои интересы, а значит так же и власть – не учитывая интересы других, только на основании занимаемой персоной должностью. Именно это противоречит двум из главных ценностей, за которые мы боремся – равенство и справедливость.

Стоит так же отметить, что прежняя система образования прежде как основу использовала советскую базу знаний и структуру, которая теперь не отвечает на требования и вызовы современного развитого общества. Ограниченность в проведении аудиторных занятий по четкому, определенному плану, ангажированность политической идеологией – полностью противоречат принципам свободы слова и университетской автономии, за которую мы боремся.

Однообразие, администрирование сверху – вниз, единоначалие – то, как можно описать прошлую систему образование. Многообразие, вариативность, мобильность, вертикаль между учащимися и учащими – то, как можно описать систему образования, которую предлагаем мы.

Пробравшись сквозь тернии, мы сумели воплотить новую систему в виде единства, полит–культурности, равенства и справедливости. Пусть каждая и каждый из нас помнит, как мы собрали по осколкам и сумели воссоздать Университет, как новую институцию, способную создать свободную, независимую, автономную личность. Однако каждая и каждый из нас знал, что, только лишившись гнезда, птица весь мир обретёт. Пусть каждый и каждая из
нас помнит, через что мы сумели пройти. Пусть каждая и каждый из нас знает, чего мы сумели добиться.

Я по праву могу заявить, что все мы теперь стали свободным. Хотя многие из политиков прошлого рассуждали с апломбом о том, будто народ не заслуживает свободы до тех пор, пока не научится ею пользоваться. Подобное высказывание сделало бы честь дураку из старой сказки, который решил не идти в воду, пока не научится плавать.

«Свободный ты от чего? Не имеет значения для Заратустры. Но твой ясный взор должен поведать мне: свободный ты для чего?». Так писал Ницше. Так мы должны понимать свободу. Будучи свободными, мы даем себе отчет о том, для чего нам дана свобода. Свобода, данная нам Университетом – это возможность учиться, познавать, изучать и трудится на благо и развитие Университета, личности, общества.

И действительно, развитие и деятельность университета целиком и полностью зависит не только от его преподавательского состава, но и от студенчества, для которого он существует. Именно Университет является гарантом прав и свобод. События революции во Франции в 1968 году показательны в данном вопросе. Студенческий протест в Сорбоне, отстаивая свои права – провозгласил тезис о том, что университет должен служить всему народу, а не правящим классам. Прежде всего отстаивалась позиция отрицания селекционистского характера культуры, отрицание культуры как инструмента отбора в ряды элиты. Теперь преподавательницы, преподаватели и администрация должны быть защитниками всего студенчества, а не частных интересов. Требование, которое отстаивалось в тот момент времени, является и сейчас актуальным – требование суверенитета.

В силу роли и влияния государства мы все еще должны постоянно отстаивать свой суверенитет, свою автономию, свою свободу. Мы все еще должны отстаивать гаранты университетской свободы, так как университет для государства является моделью и основанием формирования свободного общества. Мы должны отстаивать наши ценности: единство образования и науки, академическую свободу и ответственность, свободомыслие, суверенитет.

И поэтому каждая и каждый из нас должны приложить максимум усилий, чтобы уметь раз за разом развязать этот Гордиев узел и ослаблять цепи, что сковывают нас. И поэтому каждая и каждый из нас должны вести и направлять целое здание, обитель науки и свободы – Университет.

Вести и направлять – это не ноша и не бремя. Вести и направлять – это ответственность. Вести и направлять – это честь.

Сейчас мы все находимся в пространстве, которое именуется университетом. Это пространство – не физическое место, но, скорее, духовное. Оно представляет собой пересечение опытности и Знаний преподавателей/льниц с энергией и пытливостью учащихся. Общим предметом их столкновения является наука, в занятии которой выражается назначение высших учебных заведений. Университет – место свободного обмена и поиска, место создания и трансляции культуры, место преобразования субъектов. Моя новая должность подталкивает меня на размышления и анализ того порядка, который сложился на данный момент в украинских университетах, и, в частности, в нашем.

Современный украинский университет сейчас представляет собой во многом лишь символическую единицу. Он не рассматривается как место, необходимое для получения знаний и возможности поиска истин, но – как место, которое является обязательным для тех, кто не хочет оказаться вне социума, вне парадигмы престижа. Нередко от получающих или получивших высшее образование людей на вопрос «Зачем вы учитесь\учились в университете?» можно получить ответ: «Чтоб иметь диплом», что можно расшифровать как – «чтоб не упасть лицом в грязь перед обществом» – чисто символический акт. Когда и почему некогда пространство для продуцирования знания, его осмысления и передачи, пространство для свободного творчества, коммуникации и проведения исследований, искреннего поиска ответов на бесконечное количество вопросов превратилось в глупый конвейер по выдаче талонов, именуемых дипломами?

Во многом, это проблема порожденная государством, экономикой и самым обществом, но и университет, к сожалению, не стоит в стороне от этих тенденций. Коррумпированность, некомпетентность, пассивность, безразличие – это характеризует немалую долю преподавателей и преподавательниц. Носители и носительницы света превратились в тех, кто сами оказались во тьме. Мне бы хотелось преодолеть это и иметь преподавательский состав, который бы отвечал требованиям университета как места, что дает возможность обмена качественными знаниями, опытом и вдохновением, и позволяет студенткам и студентам почувствовать живой дух науки, а не созерцать пинание её трупа.

Занятия наукой и поиск истин предполагает необходимость свободы. Где есть сильный диктат политической власти, там нет поиска истины, а есть лишь служение системе; нет развития мысли, а есть лишь вращение вокруг приказов – и такое не должно иметь место в современном университете, который все больше и больше попадает во власть государства. Вопрос об академической свободе – это всегда острый вопрос. Университет вписан в систему государства, получает от него финансирование и, конечно же, по его мнению, стоит у него на службе.

Бюрократическая система всячески пытается ограничивать свободу, диктовать свои нормы и правила, что недопустимо для такого учреждения. Для государства университет – механизм по производству качественных кадров, выгодных («полезных») научных исследований и трансляции необходимых «идеологических» идей. О полной свободе вопрос, кажется, стоять не может, но нам следует сделать все возможное, касающееся этой проблемы. Нам следует избегать любой политизированности в университетской сфере, противостоять всем попыткам властных структур использовать университет как рупор для своей пропаганды. Это место должно и будет обеспечивать реализацию свободного стремления к познанию всех вопросов и проблем, вне зависимости от их легитимизации государством. Свобода – это обитель науки, и нам нужно её защищать.

Сейчас свобода университета ограничивается не только со стороны государства, но и в каком–то смысле со стороны современных технологических вызовов. Любой университет, дабы быть конкурентоспособным, должен идти в ногу со временем и использовать новейшие технологии, особенно цифровые – так появилась дистанционная форма обучения, за которой, как некоторые считают, будущее. В этом есть свои преимущества и безусловная необходимость, однако я вижу в этой форме и её популяризации значительный минус – отсутствие живого, непосредственного общения учащихся с обучающими, диалога человека с человеком. Живой контакт неуловим, он всегда имеет импровизационный момент, момент погружения в определенное знание в контакте с другими, внезапное возникновение вопросов или ответов, неожиданные повороты, вовремя сделанные замечания, и это занимает важную часть процесса познания и становление его предмета. В разговоре возбуждается интерес, рождается вдохновение. Никакие видео–лекции не заменят живой коммуникации с человеком, увлеченным своим предметом исследования, увиденный пыл в его глазах, манерах и речи, которые никогда не оставляют равнодушными. Современные технологии необходимо применять, но без ограничения традиционной формы обучения. Я не призываю к игнорированию вызовов современности, но порой традиции – это лучший способ организации порядка, особенно если воспринимать традицию «как передачу огня, а не как поклонение пеплу».

Во всем вышесказанном я вижу путь к преобразованию университета из конвейера по выпуску кадров к месту свободными занятиями наукой и творчеством, раскрытию потенциала учащихся и не угасанию интереса у обучающих.

Как всегда не к месту, но отдельно хотелось бы обратиться к проблеме, которой украинские университеты абсолютно не занимаются, предпочитая игнорировать её или же действительно не замечать существующего положения вещей. Так или иначе, в отношении преподаватель/ница–студент/ка существует иерархия \ властные отношения. Конечно, хотелось бы, чтоб этого было меньше, чтоб преподаватели/льницы не злоупотребляли властью и не использовали авторитарные методы обучения, так как лишь в комфортных и свободных (насколько это возможно) для всех взаимоотношениях, могут рождаться свободные мысли, ведущие к поискам и исследованиям. Но современность помимо технических, методологических вопросов задает университету также и вопросы гуманистические. Вопрос, беспокоящий меня наиболее всего – это вопрос о домогательствах со стороны преподавателей к студенткам, в которых я вижу чистое проявление власти и использование своей должности. <.....> Личные разговоры с женщинами, европейский и американский университетский опыт в этом вопросе показывает, что домогательства в университете не такое редкое явление, как хотелось бы, но что борьба необходима и должна быть. Молчать об этом – больше не выход, все те, кто позволяли себе хотя бы нечто подобное, должны покинуть свое рабочее место из-за своей явной некомпетентности как педагога и как личности. Я обещаю заняться этим вопрос, с вашей помощью, но поддерживая вас; я готова услышать каждый голос, который до этого был не слышен или игнорирован, потому что университет должен быть .безопасным местом для женщин.

Обращаясь к вам, студентки и студенты, хочется сказать – несмотря на государственно–экономическую установку на успешность и продуктивность, на рейтинги и баллы, на несовершенство системы образования и людей, которые вас обучают, старайтесь по возможности не забывать об истинной сути университетского образования – поиске своей творческой сущности и её реализации.

Спасибо за внимание.