Девід Г’ЮМ

ТРАКТАТ ПРО ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ

(фрагмент)

Розділ 1 Про походження наших ідей

Усі перцепції людської свідомості зводяться до двох чітко відмінних один від другого видів, які я називатиму враженнями та ідеями. Різниця між двома видами полягає в ступені сили і глибини їхнього впливу на нашу свідомість, завдяки яким вони оволодівають нашими думками чи розумом. Ті перцепції, що проникають у нас з найбільшою силою і натиском, ми можемо назвати враженнями. Я розумітиму під цим терміном усі наші відчуття, пристрасті та емоції, коли вони вперше з’являються в душі. Ідеями я вважатиму бліді образи таких вражень у процесі мислення і міркування. Такими, наприклад, є усі перцепції, які може викликати даний дискурс, втім за винятком тих, що виникають із зору і дотику, і за винятком негайної втіхи чи незадоволення, які він може викликати. Я гадаю, що не потрібно бути надто багатослівним, щоб пояснити цю відмінність. Кожен сам легко може усвідомити різницю між почуттям і мисленням. Легко також розрізнити звичайні ступені обох, хоча в окремих випадках так само можливо, що ці ступені дуже наближаються одна до одної. Так, у сні, у хворому маренні, при божевіллі чи при інших дуже сильних реакціях душі наші ідеї можуть наближатися до наших вражень. З іншого боку, іноді буває, що наші враження настільки розмиті і бліді, що ми не можемо відрізнити їх від ідей. Але незважаючи на велику схожість за деяких обставин, загалом вони дуже різні… <…..>

Існує ще один поділ наших сприйнять, якого зручно дотримуватися і який стосується однаково вражень та ідей. Це – поділ на прості і складні. Прості сприйняття, чи враження та ідеї, це такі, що не допускають ані розрізнення, ані поділу. Складні є протилежністю до простих, і в них можна розрізнити окремі частини. Хоча певний колір, смак і запах є якості, які поєднуються в даному яблуці, однак легко усвідомити, що ці якості є різні і принаймні відмінні одна від одної.

Навівши за допомогою такого поділу певний порядок і давши лад нашим об’єктам, тепер ми зможемо вдатися до розгляду їхніх якостей і відношень з більшою точністю. Насамперед мені упадає в око та обставина, що між нашими враженнями та ідеями існує значне уподібнення в усіх окремих властивостях крім ступеня їхньої сили і активності. Кожна з них здається певним чином відображенням іншої, так що всі сприйняття нашої свідомості є подвійними й виявляються і як враження, і як ідеї. Коли я заплющую очі і думаю про свою кімнату, мої ідеї є достеменні відтворення отриманих раніше вражень. І немає такої якості в одних, якої не можна було б відшукати в інших. Перебираючи інші свої перцепції, я й тут знаходжу таку ж схожість і таке ж взаємне відтворення. Ідеї і враження, як видається, завжди відповідають одні одним. Ця особливість здається мені знаменною і на хвилю привертає мою увагу.

Однак після уважнішого вивчення я виявляю, що перше враження завело мене надто далеко і що мені слід використати поділ перцепцій на прості і складні з тим, щоб обмежити своє узагальнення про те, що всі наші ідеї і враження схожі між собою. Я спостерігаю, що багатьом нашим складним ідеям ніколи не передували відповідні враження, і що багатьом нашим складним враженням бракує точних копій серед ідей. <…..>

Тому я припускаю, що, незважаючи на значну схожість, яка загалом існує між нашими складними враженнями та ідеями, правило про те, що вони є точними копіями одні одних, не є універсально вірним. Далі ми можемо поміркувати, яким чином це справджується у випадку простих перцепцій. Після дуже старанного вивчення, яке тільки мені під силу, я зважуюся стверджувати, що в даному випадку зазначене правило діє без будь-яких винятків, і що кожній простій ідеї відповідає схоже на неї просте враження, а кожному простому враженню — відповідна ідея. <…..> Але якщо хтось стане заперечувати універсальність цієї схожості, у мене не буде іншого способу переконати таку людину, крім як попрохати її вказати хоча б одне просте враження, яке не має відповідної ідеї, чи просту ідею, якій не відповідало б враження. Якщо ж така людина цього не зробить, а зробити це, мабуть, вона таки не здатна, то ми зможемо зробити висновки на підставі її мовчання та наших власних спостережень.

Отже, ми виявили, що всі прості ідеї і враження схожі одні на одних; а оскільки складні утворюються з простих, то ми можемо на загал стверджувати, що ці два види перцепцій достеменно відповідають одні одним. Після того як я відкрив це відношення, яке не вимагає подальшого дослідження, мені цікаво знайти якісь інші їхні якості. Розглянемо, що можна сказати про їхнє існування і які з них є причини, а які — наслідки.

Усебічний розгляд цього питання і є предметом цього трактату; а тому тут ми обмежимося формулюванням одного загального положення: усі наші прості ідеї при першій своїй появі походять від простих вражень, які відповідають їм і які вони точно репрезентують.

Шукаючи явища на доказ цього положення, я знаходжу тільки два види таких; проте явища кожного з двох видів очевидні, численні і переконливі. По-перше, я знову впевнююся в тому, що вже стверджував, а саме в тому, що будь-яке просте враження супроводжується відповідною ідеєю, а будь-яка проста ідея — відповідним враженням. З цього постійного поєднання схожих перцепцій я одразу приходжу до висновку, що між відповідними враженнями та ідеями існує тісний зв’язок, а існування одного вагомо впливає на існування іншого. Таке постійне поєднання, що виявляється в безкінечному ряді прикладів, аж ніяк не може залежати від випадку, а чітко доводить залежність вражень від ідей, або ж ідей від вражень. Щоб усвідомити місце одних і других у цій залежності, я розглядаю порядок їхньої першої появи і за допомогою постійного досвіду виявляю, що прості враження завжди передують відповідним ідеям і ніколи не виникають у зворотному порядку. <…..> При своїй появі наші ідеї не викликають відповідних їм вражень, — ми не сприймаємо ні кольору, ні будь-якого відчуття, якщо ми просто про них думаємо. З іншого боку, ми виявляємо, що будь-яке розумове чи фізичне враження постійно супроводжується ідеями, які схожі на них і відрізняються від них тільки ступенем сили і глибини. Постійне поєднання наших схожих перцепцій є переконливим доказом на користь того, що одні з них є причинами інших, і тим самим первинність вражень є таким же переконливим доказом того, що враження є причиною наших ідей, а не навпаки. <…..>

Проте існує одне суперечливе явище, за допомогою якого можна довести, що ідеї не завжди неспроможні передувати відповідним враженням. Я думаю, що цілком можна погодитися з тим, що деякі чітко визначені ідеї кольорів, які видимі очима, або звуків, які ми сприймаємо завдяки слухові, дійсно відрізняються одні від одних, хоча в той же час і схожі між собою. Але якщо це правильно щодо різних кольорів, то повинно бути так само правильним і коли йдеться про різні відтінки одного кольору, а саме: кожен відтінок породжує ідею, чітко відмінну від інших. Адже, якщо заперечувати це, то шляхом поступової градації відтінків можна непомітно перетворити один колір на зовсім інший, і якщо не погоджуватися з тим, що проміжні кольори різні, то доведеться цілком абсурдно стверджувати, що крайності є тотожними. <…..> Отож я запитую: чи спроможна людина за допомогою уяви заповнити цей проміжок і сформувати для себе ідею цього окремого відтінку, хоча останній ніколи досі не сприймався її відчуттями? Я думаю, що мало хто вважатиме, що людина не зможе цього зробити; і це може слугувати доказом того, що прості ідеї не завжди походять від відповідних вражень; втім наведений приклад такий особливий і одиничний, що навряд чи вартий нашої уваги і не заслуговує того, щоб ми заради нього одного змінили загальний принцип.

Але крім зазначеного винятку доцільно зазначити в цьому розділі ще й таке: принцип первинності вражень стосовно ідей слід сприймати із ще одним обмеженням, а саме, оскільки наші ідеї є образами наших вражень, то ми можемо формувати вторинні ідеї, які є образами первинних, що вже випливає з міркувань про ідеї. Власне кажучи, це не стільки виняток з правила, скільки пояснення до нього. Ідеї створюють власні образи в нових ідеях, але якщо вважати, що перші ідеї походять від вражень, то все-таки істинним буде те, що усі наші прості ідеї опосередковано або безпосередньо походять від відповідних вражень.

Отже, ось перший принцип, який я встановлюю для науки про природу людини. І нам не слід ставитися до нього зневажливо через його позірну простоту. Бо поставлене нами питання про те, що наші враження передують ідеям, тотожне тому питанню, яке наробило стільки галасу навколо інших термінів, коли розгорталися суперечки про те, чи існують вроджені ідеї, чи навпаки всі ідеї беруть початок у відчуттях та рефлексії. Ми можемо зазначити, що, бажаючи довести невродженість ідей протяжності і кольору, філософи тільки вказують на те, що ці ідеї передаються нашими відчуттями. Щоб довести невродженість ідей, пристрастей і бажань, вони зауважують, що ми маємо попередній внутрішній досвід цих емоцій. Однак, якщо ретельно розглянути ці аргументи, то ми виявимо, що вони доводять не що інше, як те, що ідеям передують інші, більш активні перцепції, з яких вони випливають і які вони репрезентують. Сподіваюся, що це чітке формулювання питання усуне усі суперечки з цього приводу і дасть даному принципу ширший, ніж здавалося раніше, вжиток у наших міркуваннях.